My sun

Сонце

«Я ніколи не бачила нічого прекраснішого за тебе, моє сонце. Мене ніколи не сліпили сонячні промені... але я осліпла, коли вперше зустрілася поглядом з тобою.

Твоя дивакувата прямокутна посмішка була настільки яскравою, що мені було боляче на неї дивитися. І я заплющувала очі. Так сильно, як тільки могла... до різнокольорових плям, до запаморочення в голові.

Твій дзвінкий сміх, від якого затамовувала подих - я ненавиджу. Всіма фібрами. Всією своєю гнилою, скаліченою через тебе душею. Він й досі відлунюється в моїй голові... Відбивається від стінок черепної коробки і пробиває наскрізь знову і знову. Ти, моє сонце, як інфекція поширився з неймовірною швидкістю по тілу і випалив усе на своєму шляху.

Ти завжди був таким теплим, що я була не в змозі до тебе не торкатися. Як соняшник до сонця, так я тягнулася, линула до тебе. Як той дурний горобець, що підпалив собі пір'я незважаючи на попередження інших.

Пробач, прошу пробач, моє сонце, але я більше так не можу...не можу жити без тебе. Ти моє щастя і горе. Моя ніч. Моя кава з молоком. Мій весняний день. Мій червоно-рожевий захід.

Я кохаю тебе, моє сонце. І ми скоро, зовсім скоро будемо знову разом.»

>>>

Наступним дощовим ранком дівчину знайшли. З купою банок заспокійливих поряд, таблетками навкруги і щасливою посмішкою на холодному сірому обличчі. І тільки через декілька днів, сестра дівчини знайшла лист загиблому пів року тому, хлопцю із золотим волоссям, який жив по-сусідству, і так любив пригощати їх родину полуничним джемом, який готувала його бабуся. Але зараз це вже зовсім не важливо.

Бо тепер вона нарешті знову зі своїм сонцем.