Наш час. Такий буденно заклопотаний, швидкоплинно налаштований. Події відбуваються у маленькому місці, далеко за шумними громіздкими бездушними мегаполісами. В куточку країни, в мальовничому закапелку. Довкола лиш розмови тихих задуманих лісів, зелень, що милує око і заспокоює душу. Декілька тисяч людей, що мирно жителюють і зберігають нейтралітет. Проте, здавалося, така віддаленість від центру виру подій не заважає місту розвиватися. Інфраструктура тут на рівні. Все таке своєрідне і не отруєне корпораціями і їх брендами. Кожна крамничка, кав'ярня має свою історію, своє місце в житті постійних відвідувачів.
Не оминути стороною заклад в центральній частині єдиного парку, що наче на сторожі розміщений при вході. Тільки він і могутні ясени, дуби, сосни де-не-де. «Чекаю». Саме так називається цей заклад. Невелике кафе, що, як і дерева, що поруч, бачило багато життєвих перипетій людей і їх радощів, печалей.
Кав'ярня не відзначається пишним екстер'єром, унікальною локацією, незвичним меню і гарячими пропозиціями. Вона – це її власник, що вдихнув у стандартні стіни, столи, тарілки палітру життя, справжність і затишок. Кафе, як і людина, переживало різне. Непросте народження, коли сама назва закладу здавалася абсурдною, а ідея провальною і незрозумілою. Тернистий розвиток, часи депресії і відсутності попиту. Потім неочікуваний успіх і нарощення постійних клієнтів. Знайомство і міцна дружба з відвідувачами. Наразі стадія стабільності. Такої вже довгої і шалено очікуваної.
Власник. Він – серце кафе. Бен Хоупман. Йому вже за 60. Проте завжди причепурений, витончено вдягнутий і мрійливо закоханий в життя. В 25 років під час глибинних роздумів про доцільність існування, йому захотілось створити щось своє і жити в цьому творінні. Щоб його робота була відпочинком і для нього, і для інших. Кафе. В якому будь-кому захочеться жити. Ну для початку, хоча б йому. Так і сталося. Ідея ожила і почала діяти, як і планувалося. Заклад двоповерховий. Другий поверх – квартира Бена. Якийсь період він був і прибиральником, і куховаром, касиром, офіціантом, бухгалтером. Всім для своєї ідеї. Тож близькість до проекту душі була важлива. І наразі для нього одне задоволення бути поруч біля сенсу свого життя. Поточного сенсу життя.
Черговий ранок. Осіннє сонце. Бен привів себе в порядок. Приготувався вітати своїх працівників, вести чарівні бесіди з клієнтами.
YOU ARE READING
Пошук
Non-FictionТака собі п'єса. Про пошук сенсу. Сенсу життя. А радше про його передачу. Сенс як подарунок. Від кого і кому?