Клан Ювелірів

Розділ 5

POV Ілайя

Те що розказала Фоучук привело в шок і мене, і Катіну. Тому ми більше не розмовляли на цю тему. Тим паче, що мені потрібно було готуватися, тому що завтра в мене мала бути знову практика. Я вирішила трішки написати до захисту, щоб на мене не звалилося все на один день. На вечерю я не ходила, прийнявши теплий душ, лягла спати, бо завтра був важкий день.

Я зійшла з стежки на траву і почала чекати поки до мене прийде директорка Наноян і Фоучук. Чекати прийшлося хвилин п'ятнадцять поки до мене дійшла черга. Коли вони підійшли, я побачила, що в Наноян дуже піднесений настрій, що мені геть не подобалося, а Фоучук навпаки здавалася вижатою, ніби лимон.

- Пароль: Кращий спосіб передбачити майбутнє – створити його самому.

- А не можна придумати, щось оригінальніше. – я зітхнула тому, що не розуміла кому потрібні ті паролі.

- Ти про що? – не розуміла директорка.

- Я про пароль. Тупішого не чула. А ні чула – позавчора. Хто їх взагалі придумує?

- Точно не ти! – з докором сказала мені директорка.

- Якби я придумувала паролі, то придумала, щось типу «Джо не ділиться їжею», або «Потрібна велика сміливість протистояти ворогам, але набагато більша, піти наперекір друзям», або « Я можу математично пояснити чому ваша краватка неприваблива», « Моя бабуся каже, що я пиріжечок».

- Що за дурниці? – не розуміла пані Наноян.

- Отож-бо. Розумієте як ми почуваємося від ваших паролей.

- Просто постій кілька хвилин мовчки. – вона кинула на мене докірливий погляд.

- Все-все. Я могила.

Я справді мовчала і не тому що не хотіла сваритися з пані Наноян. Ні-ні. Я тільки рада з нею посперечатись. Я просто подивилася на Фоучук. Я подумала. А може ми перебільшили, ми втратили єдину людину тут, яка була до нас прихильна, і яка завжди мені допомагала.

А пані Наноян запускала тим часом реліквію.  Це такий пристрій завдяки якому штучно виникали мости.

Через пів секунди простір перед мною почав розпливатися, коли ж він сформувався – я пройшла проходом. Мене відправили в п'ятий вимір. Летіла я хвилин тридцять, і буквально зразу мене почало нудити. Коли ж почав свист в вухах зменшуватися я постаралася випрямитись, рюкзак, набитий всяким непотребом, мені в цьому допоміг, крім всякої всячини, що взяла з собою, там був гарно запечатаний конверт, не так як того разу пакунок.