Полетіти разом

1 глава

— Ти не будеш вказувати, що мені робити. Я достатньо доросла та можу сама за себе вирiшувати.Не лiзь ,— виходячи з полiцейського вiддiлу говорю я. Батько йшов заду мене, не дивилася на нього, але відчувала на собi його погляд.
— Тобi 16, ти хоч чуєш,що говориш?Марш в машину, вдома поговоримо, — тато говорить спокiйно, але ж добре розумiю, що вдома менi буде погано.
— Та пiшов ти! ,— я сiдаю у машину та сильно закриваю дверi. Не хочу з ним їхати, от чого я не повнолiтня?Зараз би могла спокiйно жити на всi 100, а не бути під увагою батька, а ще своєї мачухи – Хестер.
Машина рушила з мiсця. Всю дорогу ми мовчали, та говорити не було про що. Хоча я часто бачила погляд тата на своєму обличчi, але вдавала,що не помiчала цього. Ось ми вже в будинку. Я мерщiй пiшла в свою кімнату, адже не хотіла ще раз посваритися, мені вистачило за один день. Добре чула,що тато розповідав для Хестер. Невже я така погана? Ну так, для нього так. Сам мене не виховував, а тепер я ще найгірша донька у свiтi. Кожного дня повторяє, що краще б у нього була дитина з вадами, ніж така ,як я. Добре, що вже навчилася не звертати на це увагу.
Я перегортаю сторiнки книги з алгебри, як до мене заходить Хестер. Закочую очi, вона й сама знає,що я буду не рада бачити тут її, але все ж сунеться.
— Бель, навiщо ти украла той телефон у магазинi? , — й знову все те саме. Ви хочете знати в чому справа?Так от, мене пiдозрюють у крадіжцi телефона, якого я навiть в очi не бачила. Хтось мене пiдставив, а тато не повiрив менi. Чому? Просто я часто без просу беру його машину, його грошi, тому вiн вважає,що я на таке здатна. Прикро, але що зробиш? Нехай думає,що я така погана.Я не з тих людей, якi будуть щось комусь доводити.
— Я вже вам багато раз говорила, що я не робила нічого, я не крадійка,мене пiдставили, — продовжую доводити своє, а Хестер дивиться на мене. Засуджує, я ж бачу це.
— Але поліція зловила тебе. Вони ж бачили, — Хестер сiдає коло мене на лiжко.
— Менi всерiвно .Нехай я буду вина. Вважайте мене такою поганою. А тепер залиш мене. По проханню твого чоловiка та на жаль мого батька,я саме зараз маю робити уроки, — кривляюся та показую рукою на двері кімнати. Хестер мовчки виходить.
— Задрали мене, чого я маю слухатися їх?Чому я не можу жити своїм життям?Я майже доросла. Була б поряд мама, було б все по-iншому...
Ніч, 00-24.Я вже майже зібрана, а під моїм вікном стоять Фаннi й Роуд.
Ви запитаєте куди я йду? Гуляти. Не буду слухати батька і мачуху. Тато сам підлітком не був? Не знає, що на одному місці сидіти не буду. Я не вперше вже йду з дому вночі, батько і мачуха разів 3 помічали,що мене немає, були скандали. Але я не слухаюся. Я хочу жити на повну,хочу літати,хочу відчути це щастя, а не сидіти вдома,весь час вчити уроки і т.д Я тихо вилажу з вікна і ось уже на вулиці.
— Нарешті, що казав батько про телефон?,— одразу запитує Фанні. Роуд дивиться з хитрою усмішкою.
— Та нічого,кричав. Моралі. Але то таке,а хто з вас підкинув його мені?,--дивлячись на друзів питаю я. Я ж добре знаю , що хтось з них це зробив.
— Мала ,пробач. Мені просто потрібен новий телефон,— Роуд починає сміятися. Інша б образилася, а я ставлюся до цього нормально. Ну і нехай я отримала від батька і від поліції за Роуда, головне, що вже добре все. А телефон він собі іншим разом вкраде.
— Але ж ти. З тебе твій байк. Ясно? ,— Ми сміємося,— Ну що,йдемо гуляти? А то зараз тато і мачуха побачать мене.
Ми пішли на улюблені розвалені будівлі. Для мене кайфово ходити на цих будівлях,тут ще є багато людей. Особливо наркоманів, зеків.
— Роуд, у тебе є щось...веселе?,— Фанні як завжди. Їй аби закурити і потім весело провести час. Роуд виймає для неї таблетки, сьогоднi бачу без травки. Щаслива Фанні йде до вікна та приймає наркотики.
— Ти не боїшся їй давати? Вона ж коли пiд дією наркотиків,то дурна,--Ми сміємося,
— Так не перший раз ж бере. Все буде добре. Просто дівчинці буде весело.
Я пішла по одному з коридорів, Роуд залишився з Фанні. Тому я не хвилювалася за них.
Пройшовши приблизно метрів 100, я почула крик Фанні.  Швидко побігла до них.
— Фанні, Фанні! Що сталося?,- Роуд мовчки дивиться в низ, я підходжу та дивлюся в низ на каміння. На ньому лежить непритомна Фанні. З голови тече кров.
— Роуд....Чому у неї відкриті очі , але вона не ворушиться? Роуд...
Я швидко біжу до неї, а Роуд за мною. Ні,ні. Вона ж просто сильно вдарилася...