Я повинна бути в історії!

Частина 22: Найважче - попрощатися

Почувся сигнал ліфта та із нього вийшов Девід, але вмить завмер дивлячись на мене та на жінку, яка стояла до нього спиною. Світло-персикові класичні брюки та строгий жакет, а під ним була біла блузка. Волосся темно холодного шатена, а зачіска подовжене каре.

- Д-доброго дня...- невпевнено сказав хлопець.

- Селіаноро, хто це?- жінка із непорозумінням розвернулася та дивилася на хлопця, який також не розумів, що тут відбувається.

- Це мій друг. Мабуть, через те, що я пішла зі школи, він хоче передати мені домашнє завдання. Девід, зараз не вдалий момент, давай я тобі потім передзвоню.- дивлячись на брюнета, говорила я. У нього на лиці з'явилося шокаваність, або навіть невдоволення. Він зайшов у ліфт, та вийшов із будинку.

- Ти у такому вигляді у школу ходиш?- сказала жінка, дивлячись на мій світшот та джинси.

- Ти приїхала, щоб мене критикувати? Мені здається, що це не твоє діло вказувати мені, як одягатися.

- Селіаноро, досить.

- Досить, що, Аманда?! Ти не можеш просто так приїхати і виправляти мене. І тим більше, я не «Селіанора», а Селіна. Тому май хоча б трішки до мене поваги і звертайся до мене на моє ім'я.

- Я не знаю, що із тобою трапилося, але ти тут не права, я твоя мати, тому я маю право контролювати свою доньку.

- Мати!?! Серйозно?!! Ти залишила мене одну, стерла про мене мене усю інформацію, та зробила так, що мене не існує,а потім через 10 років така « Хм.... здається у мене є донька, то чому б мені не приїхати зараз до неї і, як ні в чому не бувало, із нею розмовляти. Адже, що тут такого, що рідна мама відмовилася від своєї доньки, так ж напевно, кожна друга мати робить!» -Так?! Так ось знай, що так не можна!

- Селіан....Селіна, донечко, я розумію, як тобі було важко, але...

- Розумієш? Розумієш?! Ні! Нічо ти не розумієш! Ти не знаєш, як це, коли найрідніша тобі людина залишає тебе одну із словами «Краще б ти взагалі не з'являлася на цей світ!», у тому місці де над тобою просто знущалися, тому що там працювали не люди, а психи, та через це я психологічно неврівноважена, тому навіть зараз на моєму лиці усмішка, хоча я зовсім зараз не рада, і я не знаю, як це зупинити. А потім ця дівчинка не витримала, та втекла, але на цьому нічого не закінчилося, адже у неї нічого немає, тому вона мусила жити на вулиці та харчуватися відходами. І це усе продовжувалося протягом 10 місяців, хоча їй було тільки 10, та вона, по чистій випадковості, потрапила до чоловіка, який допоміг їй «стати на ноги». А її мамуся у цей час була із іншим чоловіком та бавила іншу дитину. Тому нічорта ти не розумієш.