Нове життя

Розділ 2

27 травня був останній дзвоник. Батьки вирішили що це літо ми проведемо тут, але у середині серпня ми переїдемо. Я розповіла своїм однокласникам та класному керівнику про те, що я переїжджаю. Вони всі засмутилися, але найбільше моя найкраща подруга Саша. Всі шкільні роки ми провели разом і дуже сумно, що ми не будемо вчитися в одній школі. Я розповіла Саші, що переїжджаю давно, але вона всеодно засмутилася. Попрощавшись з однокласниками я пішла додому і почала обдумувати наступний навчальний рік. Як виявилося, щоб піти в клас з поглибленим вивченням математики та фізики, потрібно було здавати екзамени. Так як моя мама вчитель математики, то я готувалася з нею до екзамену з математики, а до екзамену з української я готувалася разом з репетитором. Другого та третього червня нам треба було їхати здавати їх (Міша також ішов у клас з поглибленим вивченням математики та фізики, але в 10 клас).

Ось і настав перший день, коли я буду здавати екзамен з математики.

- Ти готова?, - запитала мама

- Так. Міша ж їде з нами?

- Так, але він їде з тьотьой Таньой та дядьой Вовой (батьки Міші)

- Добре, тоді поїхали?

- Поїхали, - відповів тато і ми поїхали

Прибувши до школи, мене вразило те, що вона дуже велика.

- Бу!

- Для чого ж так лякати!?, - відповіла я

- Для того щоб було веселіше, а то щось ти зовсім бліда, - відповів Міша.

Міша Марченко - це п'ятнадцятилітній, високий хлопець, його зріст дорівнює 178 см. Він доволі симпатичний, але я відношусь до нього лише як до друга, навіть буває ніби до старшого брата. В нього теж темно коричневе волосся та чубчик який всі вважають модним та красивим. Він має темно карі очі, курносий ніс та широкі брови.

- Ходімо до школи, діти, - запропонувала тьотя Таня

- Так, потрібно ще зайти до директора, - сказав тато

Зайшовши в школу я побачила декілька школярів, я відразу подумала, що вони теж будуть здавати екзамен. Ішовши до директора у мене врізався якийсь хлопець

- Ей! Обережніше!, - вигукнула я

- Вибач сонце, спішу, - сказав хлопець

Він був доволі гарний, але виглядав як бабнік. Високий зріст, цей «модний» чубчик, смазливе личко та хороший стиль видавали його. Зі ступору мене витягнув Міша

- Ходімо, - сказав він

- Так, так, ходімо, - відповіла я

Зайшли до кабінету лише мами та я і Міша. Тати вирішили почекати нас у коридорі.

- Доброго дня шановні!, - сказала директор. Це була жінка 45-ти років, вона виглядала дуже солідно, - мене звати Наталя Вікторівна, я директор цього ліцею, придставтеся будь ласка.

Я поглянула на Мішу і він зрозумів, що я боюся.

- Мене звати Михайло Марченко, мені 15 років

- Добре, а як тебе звати юна леді?, - запитала Наталя Вікторівна

- Мене звати Аня Бондар, мені 13 років, - скромно відповіла я

- Добре, ходімо я проведу вас у клас де ви будете здавати екзамен. Ідіть за мною, - сказала Наталя Вікторівна і направилася до класу

Ми з Мішою вирушили за нею. Ми йшли по довгим коридорам у який було безліч дверей. Ось ми дійшли до класу.

- Сідайте по-одному та готуйтеся, - сказала вона та вийшла з класу

- Діти, повторіть весь матеріал який ми з вами проходили та не хвилюйтеся, - відповіла мама

- Добре, до зустрічі, - сказав Міша і батьки вийшли