На чорному тлі

На чорному тлі усе видно краще. Білий текст на чорному фоні:
Всі літери і слова розбірливі. Приємніше сприймати текст, коли він виділяється. Читати такий його можна навіть вночі. Очі тоді не болять і не втомлюються. А ви колись намагалися читати вночі із  білого фону? Отож бо.

Світлина зображувала її саме на чорному фоні. Дехто скаже, враховуючи контекст, "моторошно", а мені подобається. Подобається, що вона виділялася.

Ніколи сильно не розбирався у жіночому одязі, але вивчив, що сорочка у дівчат то блузка. Вона була одягнена у таку. Білий верх, чорний низ. Зважаючи на колір фону, здавалося, що існує лише верхня її частина, вона ніби визирала із якоїсь чорної діри, своїм хитрим і дещо грайливим поглядом дивлячись у камеру. То я б і не здивувався, якби на місці її черева дійсно була чорна діра, зважаючи на кількість алкоголю високих обертів, що вона примудрилася спожити у той вечір. На тому фото вона тримала у руці бокал і ще могла рівно стояти на ногах. Не дивно, лише перша година гуляння.

Те фото зберегло її майже справжньою. Саме так можна описати людину, що знаходиться десь посередині між поняттями "добре заходить" і "в зюзю". Справжність починається опісля трьохсот п'ятидесяти  грамів водки (або пропорційно більшої кількості алкоголю, у випадку меншого градусу).

Те, що ми бачимо до - обман або самообман. Те що після - темні недрі людської душі.
Із моїх слів вище, логічно випливає, що у той вечір ми бачили усі три стадії трансформації. Алкоголь вбиває, але допомагає витягнути із людини ту справжню її природу, незасмічену зайвими ваганями і думками, що власне, можливі лише до досягнення точки у 350 грам по 40 обертів. Алкоголь - страшний яд, що пробуджує у нас усе те, що будучи тверезими ми намагаємося сховати від інших, або, що відбувається частіше, від себе.
Її це теж стосувалося. Точніше, її це теж не оминуло.

Її природа виявилася дикою і непокорною. Вона сміялася, розповідала дурні жарти, фліртувала із усіма, чиї вторинні статеві ознаки, на її думку були відмінні від її, на четвертій сотці почала жбурляти чиїсь речі із вікна. Але в ній у той час було щось глибоке, підозріло схоже на сум.

Вона курила на балконі. Курила такий незвичний у жіночих руках синій вінстон, гучно видихала дим у повітря, ганяючи комарів, що мали необачність літати над її головою.

Я сидів тоді із нею на балконі, а вона, як істинна майбутня філософиня, захоплено розповідала мені щось про категоричний імператив. На категоричний імператив мені, м'яко кажучи, було всерівно, натомість я дивися у її глибокі як зелене море очі,  як міг удаючи, що уважно слухаю. Слухати я тоді уважно не міг. Натомість, маю виправдання: її мова у той момент серйозно відрізнялася від мови диктора новин, а той клятий категоричний імператив я і на тверезу голову ніфіга не розумів.

Коли моя компанія їй набридла, вона вирішила піти до іншої частини компанії. Я залишився сидіти на балконі, до часу поки не зайшов мій товариш, що, власне, мене сюди і запросив.

Пізніше я вийшов до інших. Гулянка продовжувалася. Нікому не відомо скільки ми ще випили після цього. Взагалі дивно, що після тієї ночі я зміг ще щось згадати.

Їй зателефонували приблизно опівночі. Ми ще і не думали спинятися, а вона сказала що їй вже час іти. Вона пішла сама. Відмовилася від супроводу кого б там не було, сказала, що її чекають

Ми із товаришем стояли на балконі. Зірки ярко світили на чорному фоні неба. Було важко розібрати силуети знайомих сузір'їв. Чи то через вроджені недоліки зору, чи то через стан організму, що перебуває на межі важкої алкогольної інтоксикації

Вона йшла вулицею. Її постать виділялася на чорному фоні новопокладеного асфальту. Вона йшла між совєтськими дев'ятиповерхівками аж поки не зникла із поля зору, покинувши безпечну зону дворового ліхтаря.

Те, що відбувалося далі - запам'яталося погано. Розмиті силуети, дурна музика, ще більше міцного алкоголю, обійми із паном унітазом, чергова сигарета на балконі, шлях додому.

Про неї я дізнався лише за тиждень.

Її знайшли у кущах. Нижній одяг на ній був розірваний, горло перерізане. Багато синців по всьому тілу. Жодного живого місця.
Коли її знайшли, її блузка із білого уже перефарбувалася у червоний.

Поки її вбивали, вона гучно кричала. Ніхто так і не викликав поліцію.

Чесно кажучи, я не пам'ятаю як її звали. А запам'ятав лише те її фото. Її білу блузку. Той грайливий вираз обличчя. Її руку, що тримала бокал і глибокі зелені очі.

І те, як гарно вона виділялася. На чорному тлі квартирних шпалер.