Вигнанець. Історія друга. Суд Богів.

Розділ 2. Жадібні покидьки.

Компанію авантюристів знали всі, кого б не запитав Мамай. Саме селище було маленьке, великими були лише пасовища, де розводили коней. Коні були породисті, гонорові, чого не скажеш про жителів.
Мамай і до того не любив селян, а цих він просто зневажав. Хитрі, всі при зброї — сусідство з горцями дає свої плоди. Хатки були збудовані наспіх, але натиск горців мали б витримати. Над селищем піднімався дим, іржали коні, цокали ковальські молоти. Попри Мамая проїхав віз завалений тілами.
- Обережніше, пане! — сказав йому візник, старий одноокий дід, без передніх зубів. — Стережіться, а то ці східні недоумки зовсім обнагліли...
- І часто так? — Мамай кивнув на віз з трупами.
- Гро-каш та його шайка, — відповів старий. — Люті звірі. Не шкодують ні малого, ні великого. За його голову нагорода, що до старості вистачить, але відчайдухів поки не знайшлось.
Мамай всміхнувся. Гроші йому були потрібні. Як не скарб, то голова дикуна дасть йому змогу протягнути до кінця наступної зими.
- А що ж ті, що хочуть знайти скарб? Вони чому не візьмуться?
Старий лише вилаявся, але між лайкою та прокльонами Мамай почув де їх знайти.
На тому і попрощались.
Четверо золотошукачів сиділи в одного з зброярів. Йти в гори без маленького арсеналу — самогубство.
Головний якраз домовлявся з ковалем, коли Мамай під'їхав до них. Дорогу йому заступив здоровенний чолов'яга. Мамай міг би заприсягтись, що росту той був з нього, коли він сидів на коні.
- Не можна, — повільно сказав він.
Велет був лисий, без вус. Маленька голова з вухами, що стирчали врізнобіч, маленькі чорні очі. Голий торс закривала безрукавка. За спиною дворучний меч. До стегна причеплений тесак, що за довжиною був з шаблю.
- Я чув, ви добровольців набираєте, — Мамай сказав настільки голосно, щоб почув старший.
З дому коваля вийшли ще двоє. Це про них говорили козаки в "Мертвому дикуні" — здогадався він. Оселедці, вуса, кольчуги, жупани. Лице одного покрите рубцями та зморшками, кусок лівого вуха був відсутній. Інший ж був молодим з жіночими рисами обличчя, випираючими щоками та підборіддям. Його очі і лице блистілои від рум'янцю та поту. Одяг на ньому був на диво чистий. Але нащо звернув увагу Мамай, так це на браслет з зубів на його руці і на чекан за спиною. Зовнішність оманлива.
- Ти хто такий? — зверхньо запитав той, що був без вуха.
- Той, хто хоче скласти компанію! — Мамай поборов бажання вирвати йому язик. Він не любив таких людей, а гордість його не любила такий тон.
- І свою долю, га? — до нього вийшов головний.
Між худими людьми і грубими він якраз був на межі золотої середини. Світла чуприна на голові перев'язана червоною стрічкою. Чорний камзол з ременями для пістолів. Він постійно всміхався, і намагався відсвічувати добротою та щирістю. Але от очі були холодні та жорстокі. Ну і компанія — подумав Мамай.
- Дійшли чутки, що ви шукаєте добровольців, — сказав зіскакуючи з коня. — Я перед вами.
Головний та його люди переглянулись. Тоді оцінили Мамая. За свій вигляд козак був спокійний. Він воював з 16 років. Він бачив речі і гірше за чотирьох жадних покидьків, тож він не боявся.
- Як тебе звати?
- Мамай.
- Марко, — привітався головний. — Цей велетень – Гаврило, одновухий – Петро, а це — показав на чоловіка з жіночими рисами лиця. — Василь. Вітаю в команді!
Він всміхнувся, кивнувши Василю та Петру. Гаврило туповато всміхнувся. Без зброї! — додав Марко.
Мамай чекав і такий поворот подій. Василь з Петром переглянулись і почали обходити Мамая колом.
Мамай ухилився від жмені землі кинутої йому в очі, пригнувся і уник кулакуа Петра. Одразу відповідь коліном в пах. Петро скорчився на землі від болю. Василя Мамай перекинув через спину і заломив йому руку в лікті.
- Достатньо! — прогримів Марко, але судячи з усього він був задоволений. — Вітаємо в команді. Тепер вже точно.
***
Вечір вони провели в шинку. До їх столу постійно прибігав наймит і забирав порожні кубки та миски. Апетит в Гаврила був ще той. Він з'їдав більше них всіх разом взятих. Компанія то і діло вибухала з реготу. Василь не замовкав — все розповідав якісь історії. Коли в шинку залишились лише вони Марко дістав карту.
Старий, потертий аркуш пергаменту, де нерівно були накреслені гірські проходи. Карта, за спостереженнями Мамая, охоплювала кілька миль. Недостатньо, але більше ніж було в розпорядженні козацької старшини. Так далеко в гори не заходив ніхто.
- Нам потрібно сюди, — показав пальцем на темну позначку. — Древнє місто Ракаш. Там те, що ми шукаємо.
Він змовницьки оглянув всіх за столом. Ми станемо багатими, панове!
- А як ми обійдемо дикунів? — спитав Мамай.
Він пам'ятав віз з трупами, що минув сьогодні зранку. Не найприємніші спогади.
- Вони будуть зайняті наступні кілька днів, — хитро всміхнувся Марко.
Мамай чекав подальших пояснень, але Марко не хотів нічого розповідати.
***
Спали вони в кімнатах нагорі. Мамаю пощастило і в нього була окрема кімната. Але він не спав. Щось в цих чотирьох було не так. Він знав, відчував це тією частиною, що ні самому глянути, ні людям показати. Але що? Перерізана горлянка після того, як вони виберуться? Ні, надто прогнозовано. Мамай піднявся, підійшов до вікна. Ніч була теплою.
На дах він виліз без ніяких проблем. Довелось залишити в кімнаті чоботи, щоб не шуміти. Головне не попастись. Йому не вперше шпигувати. Вікно в кімнату Марка було відчиненим. Мамай припав прямо над ним, намагаючись втриматись на пологому дерев’яному даху.
- Це точна інформація? — спитав Марко.
- Так. — говорив Петро. — Пан Владислав, біс би по брав його душу, чекає поповнення в Білій Рибі. Ще тисяча козаків мають прибути. Готується серйозна вилазка.
- Або серйозна оборона, — додав Василь. — Гро-Каша і його загін бачили в супроводі яничар. В них зараз якась домовленість.
- Це марна трата часу, — спокійно перебив Марко. — Не домовляться. Як не одні, то інші не виконають зобов'язань. Але нам це на руку. Всі сили зберуться біля молочного тракту. Сама нормальна дорога в гори і з гір для війська. Але там бастіон з нашими.
- Бійня вийде на славу! — задоволено сказав Петро. — Ні яничари, ні дикуни не чекатимуть настільки великої кількості воїнів в бастіоні. Горці зараз зупинились таборами біля кордону. Видно чекають, що дадуть перемовини з бусурманами. Тільки от посла все немає. Може десь роз’їзд козаків занудьгував, от і…
В кімнаті почувся регіт в чотири горла.
Он воно що — Мамай навіть трішки розчарувався — ми пройдемо там, де горці не будуть атакувати. Поки вони гинутимуть під мурами Білої риби, ми пройдемо на їхню територію і заберемо золото.
Мамай тихо прокрався в свою кімнату. Занадто просто — думав, поринаючи в сон.