Крео: боротьба за життя

Рурі

Перші дні жовтня. Ще чути співи птахів у відчиненому вікні. Тепле сонячне проміння, що пробивалося крізь прочинені штори, ласкало маленький носик, що визирав з-під кучерявого рудого волосся, і трохи припікало. Від цього дівчина морщилася. Її обличчя було всіяне ластовинням.

На годиннику показувало 7:06.

Через прочинені двері спальні, було чути солодкий запах млинчиків.
-Рурі, вставай, бо в школу запізнишся, - долинув із-за дверей голос якоїсь жінки. Трохи покрутившись вона остаточно прокинулася і вирушила в ванну кімнату замкнувши за собою двері. З невеликої косметички вона дістала тоналку і почала замазувати синці. Вони були скрізь, а найбільше на руках і шиї. Коли дівчина майже закінчила, в двері постукали і почувся голос тієї ж самої жіночки.
-Рурі, з тобою все в порядку? Ти там вже хвилин 15 сидиш. Рурі? - схвильовано запитала та.
-Тітонько, я в порядку. Просто живіт трохи скрутило, - відповіла дівчина замазуючи останній синець на шиї.
Закінчивши, вона почала розчісувати своє волосся, яке явно не хотіло співрацювати.
-Це через те, що ти їси забагато фастфуду. Добре, сніданок готовий. Поквапся щоб прийти вчасно до школи.
-Добре.
Вона взяла ризинку для волосся і зробивши всього два оберти, вона порвалася.
-Чорт! Вона ж завсім нова! Гаразд, піду так.
Одягнувши шкільну форму, а саме брюки і фісташкового кольору брузку, яка личила до її зелених очей,  дівчина пішла снідати.
Млинчики з кленовим сиропом як завжди виглядали бездоганно.
-Мммм, як смачно! Тітонько, як в тебе виходить так неймовірно готувати?
-Роки практики, нічого особливого.
Біля плити стояла висока жіночка, якій було трохи більше 30-ти років. В неї було такеж саме руде волосся як і в дівчина, що наминала млинці за обидві щоки. І блакитного кольору очі. Вона глянула на годинник що  показував 7:46.
-Ой леле! Ти ж в школу спізнишся! Не забудь гроші на ланч.
-Я вже доїла. Дякую було дуже смачно. Не забуду.
Взявши рюкзак, через який вона майже не впала, і взувши кроси побігла до школи.
На столі лежали кілька доларів. Саме вони привернули увагу жінки.
-Таки забула...
Поприбиравши на столі вона пішла нанести макіяж. Адже треба було скоро їхати на роботу. Зайшовши в ванну кімнату Жанна, так звали тітку Рурі, помітила майже пустий тюбик тоналки.
-Хм, я ж тільки вчора купила цю тоналку для Рурі? Можливо її ображають. Треба буде поговорити про це з нею.
Закрутивши тюбик Жанна поклала його на місце.
-Будь сильною, Рурі. Інакше для тебе все може скінчитися, як і для твоїх батьків.
Рурі було 16 років і вона навчалася в старшій школі, яка була за 20 хвилин хотьби від її дому. Жила вона з тітонькою, батьки загинули коли та була ще геть маленькою, тому їх не знала. Тітонька казала що вони загинули під час пограбування банку в якому працювали, вона в це вірила і цього було досить. Єдине, що вони залишили в пам'ять про себе, кулончик у формі частини ключика на золотій цепочці, вона дуже цінила його. Рурі весело крокувала під ритмічні пісні в навушниках. Навкруги червоними барвами палало листя дерев і з кожним коливанням вітру поволі падало на землю.
Через 20 хвилин вона вже була біля школи, глянувши на годинник в мобілці, що показував 8:09, видихнула з полегшенням.
Рурі якраз вимикала музику в плеєрі, як врізалася в когось. Вже знаючи, що вона може знову бути побита, зажмурила очі. Але не було нікого чути. Тоді вона ризикнула відкрити очі. Біля неї стояла дівчина її віку з карими очима, що виглядала знайомо. Її колір волосся був дуже дивним. Одна половина білою, інша чорна. Зібрані в кублик. Її лице не показувало емоцій. Вона лише протягувала їй руку.
Рурі не могла повірити в те, що зараз її ніхто не буде ображати чи навіть бити.
-І довго ти збираєшся на землі валятись? - холодно запитала дівчина.
-Я-я вже встаю.
І тримаючись за руку незнайомки рвучко піднялася.
-То як все в порядку, я мушу йти. І на наступний раз будь обачніша.
Тепер Рурі згадала в кого вона врізалася. То була дівчина з факультету для геніїв. Звали її Ребека Рондо. Вона не була багатою як всі інші мажорчики, що навчалися там. Навпаки, найрозумнішою дитиною в школі. Вона навчалася за стипендію. Ходили чутки, що вона кругла сирота і з того часу як зникли її батьки вона перестала показувати емоцій. Вона не плакала, не сміялася. Єдине що можна було відчути на своїй шкірі це її гнів, що пробирав холодом до самих кісток. Це було єдине що вона показала за час перебування в цій школі. Від тоді в неї з'явилося прізвисько ''Крижана Королева''.
-''Мені і справді треба бути обачнішою, ''- подумала Рурі і підійшла до своєї шкафки. Вона була вся покоцана, в вм'ятинах і написах ''Ти маєш здохнути с*ка!!'' і ''чому такий мусор як ти ще живе?!''. Вона почала тягнути за ручку але шафка не піддавалася. І лише коли вона потягла сильніше, почувся гучний глухий звук.
-''І що я на цей раз утнула?'' , - подумки вона вже пожаліла що взагалі прийшла сьогодні до школи. Але обережно закривши шафку вона глянула на підлогу. Там сидів високий хлопець з білявою чуприною. Одягнутий у  все темне він тримався за носа з якого почала капати кров.
-Пробач, я не хотіла. В мене замок заїв. Ти в порядку?, - але як тільки вона хотіла поблище роздивитися місце удару. Хлопець мов ошпарений піднявся, протараторив, щось типу ''Не чіпай мене!! Я в порядку'' і побіг в сторону класу. Рубі знала його, точніше те що почула про нього з вуст дівчат-пліткарок. Здається, його звали  Стью Кемерон, хлопець-інтроверт, якого тільки й шукати. В нього не було друзів. Він не був сиротою як Рурі чи Ребека. Єдиний кого він втратив, це був його шестирічний брат. Але як той помер навіть пліткарки не знали. Це і зламало його. Він був багатий на вроду. Багато дівчат марно закохувалися в нього. Він не дозволяв нікому себе торкатися. Хлопця вважали диваком і хворим, можливо так і було, але він не цікавив Рурі. Коли вона поскладала все лахміння, яке вивалилося з шафки, то пішла на перший урок.