Думки Про Майбутнє

Глава 26

Відкривши очі, я зрозуміла, що це день. Важко встаючи з ліжка я глянула в вікно. Ясне сонце світило так ясно, що я аж прижмурилась. Відійшовши від вікна, я пішла у ванну. Умившись я зрозуміла, що в мене під очима синці. Ох, не спалося знову. Подумки подумала я.

Вийшовши з ванної я підійшла до шафи. Вдягла білі бриджи, білу футболку і білі кросівки. Волосся розчесала і лишила так. Мені щось погано було, напевно через мій режим сну.

Взявши телефон в руки, я побачила 2 пропущених від Катерини Олегіївни. Доречі вона мені недавно дзвонила і повідомила, що скоро мене знайдуть. Я набрала її номер.

Гудки-гудки.

-Владо?-запитав сонний голос.

-Так, це я. Вибачте, якщо так рано.

-Нічого страшного. Ти щось хотіла?

-Ви ж дзвонили. Що сталося?

-Я хотіла повідомити, що твою матір забрала Жаклін Маларк. Тобі потрібно щось зробити.

-Як? Н-навіщо?

-Не знаю, але я недавно бачила її і в неї поганий вигляд. Вся побита, кров текла з губи тай ще синці по всьому тілі. Владо тобі потрібно щось зробити!

-Гаразд. Як там Арчі?

-Без змін.

-Дякую, тоді. До побачення.

Виключивши телефон. Я стала думати: Що робити? Якщо вона щось зробить мамі? Я не можу втратити ще й її!

Я не вибігла з кімнати. Але те що я побачила, мене дуже сильно здивувало. На порозі стояла ВОНА! Її погляд впав на мене, в неї були накручені волоси, намальована, дорога сумка. Заді неї стояли чоловіки в білих халатах і поліцейські. Я зрозуміла, що це кінець.

-От і вона! Владислава Ромсток!-почала говорити Жаклін.

Тітка обернулася до мене. В неї був переляканий вигляд.

-Владо, я не знала,-почала плакати вона.

-Забирайте її!-звернулася вона до чоловіків в білому.

Я почала пручатися, битися, але все марно. Вони зразу підійшли до мене і схопили. Я тоді не знала на що йшла.... Мої руки зв'язали потім поклали в машину. Все що я відчувала це - біль, страждання і таку знайому ситуацію.

Ми їхали годинами поки я не заснула.

Сон
Невже це сон? Я в білій кімнаті, а точніше в залі. Все тут біле і покрито білим попілом. Я починаю обертатися, і бачу тата. Він направляється до мене. На його лиці не було усмішки, лише злий погляд. Нарещі він став навпроти мене. Взявши мою руку в свою.