Небо над Хотином

Розділ 4. Наказ є наказ.

Мольфари — то є язичники, Господу противні, гнівлять землю кроками своїми, ображаючи природу матінку фокусами своїми, дияволо-поклонськими...

Акрил Бахчисарайський: Нова земля, гетьманщиною названа.
***
Богун.
Буря пройшла на світанку, тож часу я не гаяв. Артилерія попрацювала на совість. Тіла розкидані по землі, що не розбереш: хто з них хто. Але я не розслаблявся. Одним помахом руки будь-хто з них може підняти мене в небо, або спопелити блискавкою, як мого сокола. Хоч ми, характерники, живучі, не кожна куля нас візьме, проте від стихій захисту немає.
Тримаючи гвинтівку перед собою, я поволі і дуже обережно, переступав тіла загиблих. Їдкий дим та сморід змушували мене прижмурюватись.
Спустився в окоп. Тут теж не було вцілілих. Мольфари, чарівники "правих" сьогодні занесені в червону книгу. Залишився лише один...
Порив вітру пройшов по окопу і збив мене з ніг. Невже ще хтось вижив? Перекотився, скинув свій козацький ранець, використавши його, як захист і опору для гвинтівки. Вітер вщух. Значить мольфар поранений. Сили стихії напряму пов'язані з життєвими силами чаріаників, це я ще на навчанні засвоїв. Мольфари радо ділились з нами, а ми з ними. Тоді була одна Гетьманщина, хто ж знав, що тридцять років після того доведеться воювати зі своїми?
Але наказ є наказ.
Швидко піднявся, залишивши ранець на землі. Мольфар збирається з силами, тож окоп мене може й не врятувати наступного разу. Сіре небо затягнулось хмарами. Все таки буде блискавка. Я перейшов на біг. Потрібно зупинити мольфара швидше, ніж він спопелить мене.
Виліз з окопу. Перейшов на біг. Все в чорному диму, сажі та тілах. І як тут його знайти. Довелось зупинитись. Схилився на одне коліно і приклав руку до землі. Заплющив очі. Якщо живих декілька, то затія не вдасться. Рукою я відчув, як невидима хвиля розходиться по землі. Тоді ще одна. Якщо в нього не перестало битись серце, значить я його знайду. Ще одна хвиля не знайшла відклику його серця.
Мені пощастило, коли я вже надумав облишити цю затію. Зліва в траншеї, я відчув слабкі, але все ще впевнені удари його серця. Вони слабкі, до вечора їм не дотягнути, але в мене в запасі немає цілого дня. Треба прискоритись.
Небо загриміло. Я зірвався на біг.
- Господи, направ мою руку, щоб не схибила вона...
Шепотів, цілячись перед собою. Ось-ось я повинен його знайти.
Куля вилетіла, достатньо мені було роздивитись його контури. Мольфар сидів у окопі, не маючи змоги піднятись. Я поцілив йому в груди. Він здивовано глянув на мене і зсунувся вбік.
***
Вітролом.

Постріл на світанку змусив мене прокинутись. Нічна буря забрала більше сил, ніж я сподівався. Я миттєво підхопився, щоб виглянути зі свого укриття. Значить крім мене вцілів ще хтось? Чи вже ні? Добрався до нього ворожий солдат, чи колега зміг відбитись?
Нікого крім козака, що зістрибує в окоп, я не побачив. Пострілів більше не було. Козак не схибив і цього разу.
Що ж, будемо сподіватись, він прийняв померлого за мене, тож до загону Ярополка я доберусь без проблем. Не хотілось би мати характерника за своєю спиною...