Те, що хвилює

Внутрішнє перегорання

Життя цінується в моментах.
Так приємно слухати людину, яка щиро ділиться тим, що любить, коли розповідає про те, що любить.
Так тепло дивитися на сонце і вірити, що світить воно лише для тебе.
Так спокійно відчувати краплі дощу на своїй щоці.
Так впевнено обіймати друга чи рідних і відчувати підтримку.
Так читати книгу, що решта реального світу залишається десь далеко в пам'яті.
Так мріяти і ділитися своїми безмежними фантазіями та бути певним у їх збереженні.
Так любити людей щиро і безпосередньо.

Але що, як все раптом зміниться? І все стане з точністю та навпаки? Кожен хоч раз у житті відчуває той внутрішній стан, коли все втрачає сенс; коли посмішка вимушена та оманлива; коли хочеш плакати так, щоб весь світ почув або мовчати так, щоб кожен відчув твій біль.

На жаль, люди часто відчувають внутрішнє перегорання. І я не знаю, як із ним боротися. Та й ніхто вам цього не скаже окрім, мабуть що, психолога. Бо те, що допомогло одному, може не допомогти іншому.

Часто ми зустрічають токсичних людей. Може вони не так токсичні, як не для нас.

Можливо хтось із ваших друзів забагато від вас вимагає; говорить, що можна робити, а що ні; з ким можна спілкуватися, а з ким ні. Шкода, якщо такі люди є у вашому житті.

Себе від таких людей не захистиш, поки не припиниться спілкування. Можливо людина, яка вас виснажує, відчуває те саме, що й ви - перегорання і їй немає де взяти сили. Це, звісно, її проблеми. Кожен буде думати лише про себе і так повинно бути.

Ви вже помітили, що я завжди пишу про ті ситуації, які відчуваю. Декілька днів тому, я пережила це все, але зараз все добре. Моє місце відновлення - рідний дім. Але людина, яка мене виснажувала досі не дає спокою.

Найкращий спосіб відродитися, як той фенікс - побути на самоті зі своїми думками, і бажано листочком і ручкою. Записати всі свої відчуття, перечитати і заховати далеко. Треба навчитися відпускати. Я знаю, це важко, але якщо не так, то як ?

P.S. на психолога грошей не вистачає, то я сама собі і вам психологиня 😅