Починаючи з липня

Від початку

Тридцятого падолиста

Буває, емоції переповнюють твою душу, і вже не можеш думати. А бути об'єктивною зараз вкрай важливо.

Пані Т. – така приємна жіночка, що живе у Франції вже майже десять років, але має несамовитий акцент, через який вкрай складно бодай щось розуміти. Вона часто запрошує мене на сніданок. Здавалось би, тут всі люди зранку стандартно харчуються круасанами та кавою, але ні. Не всі. Ми з пані Т. кожного разу вигадуємо щось нове і смачнюще. Взагалі на кухні відчуваєш себе щонайменше художником! І руки, які здавалось би, ні до чого не здатні, творять дива.

Пані Т. – швея. Її руки вміють шити майже усе. Як вона сама зізнається, «ніколи не знаєш, чи вийде річ, чи ні».

Завтра в пані Т. День народження. Треба подарувати їй кота. Тепер залишилась лише така дрібничка, як обдзвонити купу знайомих в пошуках кошеняти. Потім треба лише вициганити його, а от що-що, а вициганюванити я вмію.

12 грудня, 15 рік

Пам'ятаю, як першого грудня пішов сніг. Такий лапатий, гарний. Усі люди всміхались, раділи. На якусь мить Діжон увесь застиг. Було чути, як падає сніг, як повітря посвистує під важкими білими клаптями. Відчувалося – то чудо.

Тепер пані Т. має малого котяру з біло-рожевим бантиком на шиї. Вона дуже зраділа, коли почула, що подарунок нявкає, муркоче і дряпає кошика. Приємно бачити радість на обличчі людини. Дарувати навіть приємніше, ніж отримувати подарунки.

Пан Ф. після Будапешту ненадовго приїхав до Франції, а потім майже відразу відбув до Лондону. Ми не бачились, але зідзвонюємось досить часто. Я ніколи не була в Лондоні. Може варто з'їздити? Запитаю сусідку, може поїдемо разом.

Стало прохолодно. Тепло не тримається довго. Треба замовити обігрівачі. Взагалі, люблю замовляти через інтернет – швидко і якісно.

Обіцяла собі, що не нарікатиму на погоду. Але – куди там! Снігу небагато, слизько, бррр... Вже січень нового року, за вісім днів від Різдва. Здається, увесь світ святкує, це приємно.

Почала частіше слухати класичну музику, кохатись у ній усією душею. Вона неймовірна. Ніколи не думала, що так скажу...

Вирішила вчити іноземну мову. Цікаво, чи надовго мене вистачить? Треба подумати, ким же я все-таки хочу бути? А думати ой як не хочеться. Адже, «все добре», «як завше».

Замовила нові квіти в магазинчик. Такі насичені відтінки червоного, - добре, що є чому дивуватись.

І знову «привіт»! Числа 8, початку травня 16 року.

Так давно не писала, любий щоденнику! Хоча обіцяла собі писати щотижня. Та все щось заважало. Не час, не люди, ні. Можливо обставини. Кожен день – як чудо. Прокидаєшся зранку і не віриш, що настане день і вечір, а потім ніч. От вночі я тепер подорожую. І не сама. Зі мною Хтось. І цей Хтось дуже-дуже схожий на пана Ф. Ми давно не бачились, дружні стосунки ніби й залишились, та зателефонувати йому – це понад мої сили. А якщо він хоче мені щось сказати – надсилає квіти. Рідко. Навіть дуже.

Весна принесла в мою душу тепло. Те, чого так не вистачало. Цього варто було чекати. Адже лише весна могла зцілити подряпини від С.П. Хто б що не казав, як би там не було, - це боляче. Спочатку перехоплює подих, а потім... "Потім" краще не допускати, якщо не відчуваєш людину. Але перші +22 на вулиці, відкриті кав'яреньки, моя власна квіткова крамничка, яблунька, яка щойно відцвіла, – все це надає мені сил. І я наповнююсь ними, наче глиняний глечик теплим літнім нектаром. І на душі стає так медяно, сонячно. Цим треба ділитись. І я намагаюсь.

Любий, от я вперше так сіла і перечитала усі записи від початку. Дякую тобі. І ти знаєш, за що.

Уявляєш, від учора мені написав пан Т. Поняття не маю, що це за людина. Трохи схожий на дрібного бізнесмена. А трохи скидається на хлопця з гумовим м'ячиком на вулиці. Він не тутешній. Десь із передмістя Діжону.

О! Ледь не забула. Щосуботи грає міні-оркестр. Ще жодного разу не мала змоги послухати. А варто.

Це - кінець історії. Дякую, що читаєте, любі)

Ваша

emerald_dust ;-)