(Драміона) Поклик Серця[18+]

Глава 11

Pov Драко Малфой
Мені було самому дивно від неї. Вона погодилась мені допомогти з уроками. І коли я піднявся на горище то замислився. Чи я справді цього хочу? Славетний син Луціуса Малфоя збирається закохати в себе маглонародженну. І навіщо я погодився на це? Щоб догодити Лорду? Я ненавижу його! В мене немає вибору... Я маю це зробити, а інакше він вб'є мене. Ох, Грейнджер ти навіть не уявляєш як мені зараз важко... Як погано на душі, болячи на серці, хоч воно в мене і камяне.

Раптом я почув кроки які пришвиджувались. Я ледь обернувся й побачив її. Грейнджер чому я маю це робити? Навіщо мені це все? Заради того Темного Лорда? Я не хочу робити тобі болячи... Про що я думаю? Вона лише бруднокровка... І цього ніколи не змінити. Потрібно спокійно відреагувати на її появу.
Яка ж ти гарна... Гер...Грейнджер. Жаль що я не можу тобі це сказати.

— Ти прийшла... Ходімо сядемо десь, - кажу я.

— Мені не здалося, що ти хвилюєшся? - запитує вона і я лише різко розвертаюся до неї обличчям.

— Та ні. Тобі показалося, - кажу я дивлячись їй прямо ввічі.

— Давай приступати до завдань, - переводить тему вона.

Я ніяково переводжу погляд і лише важко видихаю. Ми сідаємо на сходи. Вона починає мені розказувати про це все, а я уважно слухаю. Навіть дивно для мене.

* * *
Минуло пару днів. Останній місяць в школі. Все зміниться... Я йду по коридору. Всі думки забиті наказом Темного Лорда. Звертаю на право і заходжу в кабінет Снейпа. Стаю біля дверей й кажу:

— Що ви хотіли? - холодно відповів я.

— Не говори так зі мною. Розкажи що ти замислив? - значить він щось підозрює.

— Нічого. Мені начхати на цю школу так як і вам, - кажу я.

— Та як ти посмів! Якби ти не був сином Луціоса, то я б точно вдарив тебе, - прокричав він.

— Чого чекаєте? Давайте, вдарте мене! - сміливо викрикнув я.

— Якщо ти щось замислив, то ліпше забудь про це... Ти не можеш робити все що тобі захочеться, - каже він.

Я мовчки виходжу адже не бажаю слухати його. Повертаюся в залу де всі зібралися відїхати додому. Сідаю на своє місце й бачу як Візлі обняв Грейнджер... Я стиснув свої руки в кулак адже мені було образливо це бачити. І тут рука Паркінсон торкається мого плеча і я перевожу на неї свій погляд.

— Драко, ти якийсь стурбований, - аж нудить від її доброти.

— Тобі показалося, - холодно відповідаю я й перевожу погляд на сусідній стіл. Грейнджер відштовхнув його. Хороша дівчинка.

— Драко, що я не так роблю? Поглянь хоч на мене, - каже вона і мені це вже набридає. Я різко розвертаюсь до неї й випльовую слова:

— Що ти хочеш від мене? Хоче бачити мене? Хочеш щоб я був твій? Цього не буде Паркінсон. Ніколи! - промовив я.

— Тоді не буду заважати тобі витріщатися на ту Гріффіндорку, - каже посмішно вона й встає, покидає залу.

Я лише поглянув ще раз на сусідній стіл. Вони всі троє про щось розмовляли. А Грейнджер навіть не поглянула на мене. Молодець Драко, я ще більше починаю ревнувати її навіть до Поттера!

На «сцену» вийшов Дамблдор і всі перевели погляд на нього:

— Вже навчальний рік минув. І я бажаю вам сил в наступному році, а на випускників чекає доросле життя. Завжди знайте що Хогвартс єдине місце яке довіряє вам. А тепер про бали. Гаффлпаф - 265. Гріффіндор - 395. Слизерин 405. Цього року перемагає Слизерин! - каже він.

Всі починають радіти й викрикувати щось. А я лише байдужо поглянув на Дамблдора. Якже не хочеться ще один рік провести тут в Хогвартсі. А найбільше я не хочу покидати Грейнджер... Бачити її я не зможу. Що з нею буде після школи? Я не знаю. На мене чекають важкі будні в Мінорі.