(Драміона) Поклик Серця[18+]

Глава 12

Pov Герміона Грейнджер
Навіть не віриться що вже закінчився 7 курс в Хогвартсі. Ось вже канікули... Знову новий навчальний і важкий рік в моєму житті. Я сижу в купе і дивлюся у вікно. Аж не віриться що вже знову потрібно повертатися в Хогвартс. На канікулах я не змогла жити в батьків. Цей період був для мене важким. Я закляла їх і тепер в мене немає батьків - я сама. У вагон залетилі Джинні і плюхнулась на диван:

— Герміоно, давно ми не бачились. Де ти пропадала всі ці місяці? - запитує вона.

Я важко переводжу на неї погляд і лише легенько усміхаюся:

— Канікули були важкими... Щось сталося? Ти якась схвильована, - відповідаю я й бачу її перелякане обличчя.

— Просто, Рон... Він зустрічається з Лавандою Браун. Мені жаль що ви не стали парою, - сумно відповідає вона.

Я не витрмала і лише опустила погляд на свої руки.

— Може на краще. В мене не було почуттів до нього. Тому не хвилююся так сильно, - відповідаю я.

— Так, можливо... Я піду, - відповідає вона й покидає купе.

Я лише важко видихаю й переводжу погляд на вікно. Іноді я люблю самотність, але часом набридає і я відчуваю себе нікому не потрібною. Дурне відчуття. Я закриваю очі, щоб хоч подумати про все зо зі мною сталося. Весною того року Драко Малфой поцілував мене. Це було так прекрасно. Але жаль, що це кінець. Він забув про мене. (Ні)

Десь 2 годині минуло. Я так само сиділа в купе й дивилася на нічне небо. Так болячи згадувати його... Я закохалася у ворога! Це можливо? Мені з кожним днем здавалося, що він поруч і все бачить, тому я не спілкувалася з Гаррі і Роном. Не хотілося бачити як вони намагаються мене втішити. Мені і так хватає своїх проблем.

Напевно я задумалась і не почула як вагон зупинився. Я піднялася, взяла свої речі й вийшла на коридор. Всі вже покинули вагон. А я пленталась і про щось думала. Раптово я почула як чиїсь кроки наближалися. Я зупинилася щоб переконатися що хтось заді йде... І не помилилася. Коли я розвернулася то побачила біловолоссого хлопця вищого за мене на пару сантиметрів в чорному костюмі. Давно він носить чорний одяг? Я ледь усміхнулася, але тут же стала серйозною:

— Драко? Чого не йдеш в школу? - запитую я і дивлюся на його похмуре обличчя. Давно я його таким не бачила.