Ті очі, що у мумії, сліпі...
Із саркофага пильно наглядав
Очниць порожніх чорний той провал.
За мною, хто порушив супокій,
Хто духів піраміди розбудив,
Що спочивали тисячі віків.
А смертний, зневажаючи богів,
Прийшов сюди, гробницю осквернив.
У темряві я запалив ліхтар.
В повітрі запах анісу витав,
Коли вперед уперто я ступав.
Та вмить завмер, бо втратив мови дар,
Як золото Єгипту я узрів
І саркофаг. Захований він був
Від злих очей, від загребущих рук.
Коли гробницю мумії відкрив,
То я побачив висохлий скелет.
Закутаний бинтами, спочивав.
За мною він, здалось, спостерігав,
Як жадібно дивлюсь на амулет,
Що в тьмянім світлі ліхтаря сяйнув.
Безцінний камінь між бинтів лежав.
Зненацька кольорами він заграв,
Коли вперед я руку простягнув.
Переді мною образ промайнув
Багатого життя. Та я забув,
Що мумія все дивиться. І тут
Очницями сей мрець страшний сяйнув.
І раптом посміхнувся враз скелет.
Скидаючи кайдани сотень літ,
Заворушився. Закричав я вмить,
Стискаючи злощасний амулет.
Мій крик у тиші древній пролунав,
А потім стих. І тут угледів я
Себе. Обличчя, посмішка моя...
Я за собою сам спостерігав,
Як намагався вилізти з пітьми,
Як поглядом очниць благав, молив
Допомогти. Він саркофаг закрив
Навік. Тілами помінялись ми.
Ті очі, що у мумії, живі...
Я - мумія у мороці сліпім!
ВИ ЧИТАЄТЕ
Місто мороку
PuisiПориньте крізь морок і пітьму у моторошні, містичні сни, де невідомі істоти наспівують рядки дивних пісень, що й стали основою для віршів. У порожніх будинках, що їх поглинає степ і пустка, чути відгомін древніх ритуалів. Шепіт нічного вітру розмовл...
