Зимній ранок. Будильник подзвонив як завжди не вчасно. Я нажала неохоче на кнопку, намагалась зібратись з силами і піднятись, але все даремно.
Я відчула дивне штовхання, це була гувернантка:" Міс Шерелтон, міс Шерелтон"- повторила вона - "ви запізнюєтесь, водій вже чекає!"- сказала ніжним, але суворим голосом. Мері, як я її називала, була дівчина з білим мов солома волоссям, яке спадало їй на плечі, її очі були глибокі мов два океани наповнені смутком, а її вуста були стиснуті і обвітренні. Рідко можна було побачити як Мері посміхається. Вона працювала старанно, бо вона потребувала грошей. І я прекрасно знала, що як тільки вона заробить потрібну суму то відразу піде, це мені не давало спокою. Я не збиралась її відпускати, але я знала що на операцію її мами треба терміново гроші. Я б не хотіла щоб у неї не було мами як і у мене. Як тільки я згадую її, то по щокам починають текти дві холодні сльозинки.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Чорна троянда
RomanceЧому люди стали жорстокими? Чому після чорної полоси не наступає біла? Невже людей цікавлять тільки гроші? А може ні? Просто треба придивитись, може є тікі люди що не штовхнуть тебе у прірву, не надінуть тобі петлю на шию..
