В полоні твого кохання

Частина дев'ять

Звичайний, холодний осінній вечір. Жовте листя падає з дерев прямо під ноги, а легкий вітерець розвіває волосся Гвен.

Дівчина гуляє по вечірньому місту, не підозрюючи, що в цю секунду двері банку виб'ють, а грабіжники в масках, які його обчистили нападуть на неї.

- Що ви робите? Допоможіть! Хто-небудь! Люди!
- Заткни їй рота, інакше я зроблю так, що вона його ніколи не розтклить! - звернувся один з тих грабіжників до іншого.

Той же тихо відрізав шмат скотчу і заклеїв рот дівчини.

Закинувши її в багажник авто, вони рушили з місця.

Через дві чи три години, дівчина побачила через скло багажника великий і красивий будинок з ліхтарями та фонтанами. Здавалося ніби це цілий замок...

- Не смикайся! Я знімлю скотч, а ти слухняно виконуватимеш мої накази. Добре? - спитав хлопець, що грозився вбити Гвен.

Дівчина кивнула й скривилася від болю, яку завдавав скотч.

- Ось, тепер говори!
- Вибачте, чому мене сюди привезли?
- Бо ти можеш нас здати, а так як ми нікого не вбиваємо, то тебе ми звідти забрали...- відповів він.
- Я вас не здам. Можна мені до дому?
- Еееееммм... НІ!
- Чому?

Їх розмова продовжувалася б і далі, якби в кімнату, в якій вже перебували вони, не зайшов ще один із тих хлопців.
- Ти вже розіб...Гвен? - спитав він.
- Звідки ви знаєте моє ім'я? - вона була здивована, що якийсь чоловік в масці знав її.
- Нізвідки, мені здалось...Розберися швидше з нею, бо запізнишся до вечері!
- Вечері? - спитала Гвен.

Хлопець, який грозився вбити Гвен, зняв маску.

- Техйон?
- В яблучко! - відповів той.
- То ти хотів мене вбити?
- Так! Якби ти не замовкла, я б так і зробив! - знов сказав він і з його уст полинула його квадратна посмішка.
- Ну тебе! Розв'яжи мене!
Дівчина вільно розмовляла з ним, так як по розповідям, точніше по чуткам зі школи, чула від дівчат, які їх розповсюджували, що Те - хороший і милий, лише не треба його злити.

- Не наглій! Посидиш так!
- Я хочу їсти і свободи! Я вимагаю їх від тебе!
- Гвен, їжу я тобі принесу і навіть погодую, але ти не отримаєш свободи, поки. Я вечеряти.
- Але...
- Гвен!
- До-о-обре...

Тим часом, коли дівчина заспокоювала свої думки й чекала їжі, Те пішов до Чонґука.

Так-так. Чонґук - той, хто впізнав Гвен.

- Навіщо вона тут? - спитав Чонґук.
- Вона могла б розповісти про пограбування...
- Навіщо вона в нас в будинку?
- Куди їхали ми, туди я її і привів! Доречі, вона не в тебе в кімнаті, а в мене, тому не чіпай її!
- Чого б це?
- Не чіпляйся! А точно! Я прийшов спитати, чим вона тобі заважає? Тим паче, я бачив, бачив твою реакцію на те, що вона живе в цьму місті!
- Нічим не заважає...
- Ти думаєш, що обдуриш мене? - Техйону не доведеш! Це створіння - вперте, вперте як баран.
- Вона моя екс-дівчина. Тоді зі справою батька... мій брат її підставив! Пам'ятаєш Чана?
- Брат-близнюк?
- Так. Я тренував Гвен, заради її ж безпеки, адже знав, що вона не захоче померти від рук мого батька. Але на самому кінці...мене вирубили...а Чан пішов замість мене й підставив Гвен!
- Ого, та тут в нас прямо такі справи...
- Так...
- Але тепер він тобі не завадить!
- Я знаю, що його вбили...
- Ну, досить. Я піду принесу їй їжу і певно звільню. А далі розберемось.

- Порція їжі прибула! Гвен...

Те зайшов у кімнату, де залишив дівчину, але її там не було.

- Гвен! - почав кликати її.

Дівчина врізала хлопця дверми від шафи, яку той мав відкрити, тому хлопець впав.

- Вибач, але так треба...

І ось вона на свободі, виходить з кімнати і врізається в чиїсь груди.

Здається такого в її плані не було.

- Чонґук...