Бийся до кінця!/Fight to the end!

Ступеньки

   Відкрилися двері і я побачила там Чимина, в білих кросівках, в чорних джинсах і в кофті чорній.

- Ти чого ще тут? - з здивуванням запитав Чимин і дивився на мене.

- А ти чого тут? - запитала я, теж не очікуючи його тут.

- Я кожного вечора прихожу сюди. - сказав Чимин, все ще стоячи коло дверей.

- Ладно, я піду. - сказала я і хотіла йти.

   Але він сперся руками об двері, і я ніяк не могла пройти.

- Повезло ж мені, раз ти тут опинилася. Чого ти йдеш? Залишся зі мною. - казав Чимин поки спирався об двері.

- Чимин дай пройти. - сказала я, дивлячись прямо йому в руку і стояла чекаючи поки він відійде.

   А він рукою розвернув мене, положив руку на плече і повів. Він сів на бетон, який був мені майже по груди, а я ростом 162 см.

- Сідай коло мене. сказав Чимин.

- Не хочу. - сказала я - І до того він високий і я не вистрибну. - сказала я і повернулася спиною до Чимина.

- Ох... - сказав Чимин зліз і підійшов до мене ззаду - Низенька.

   Чимин взяв мене з переду і посадив на бетон. Чому я була дуже здивована. Я поправила юбку і зняла сумку, бо в плечі трохи давила. Потім до мене сів і Чимин. Ми обоє подивилися на вечірнє місто воно дуже красиве.

- Сьогодні вечір незвичайно красивий. - сказав Чимин.

- Погоджуюсь. - сказала я.

- То як ти зустрілася з Юнги, Хосоком і Чонгуком?  - запитав Чимин.

- Ти досі не знаєш? - запитала я з подивом.

- Да. - сказав Чимин.

- Ну... Коли йшла додому. - відповіла я.

   Насправді я не хотіла йому правду розказувати.

- Понятно. - сказав Чимин.

   Ми посиділи з 2 хвилини і повіяв вітер, від якого мені стало холодно. Чимин подивився на мене.

- Тобі холодно? - запитав Чимин.

- Да. - сказала я.

- На. - сказав Чимин коли знаяв свою кофту і дав мені її - Одінь.

- А тобі не буде холодно? - запитала я.

- Не буде. Давай надівай. - сказав Чимин.

   Я її одягнула і мені стало тепло. А шоб тепліше було застібнула її. Ми ще просиділи хвилин 5, за цей час я бачила я Чимин нервував. Тільки чому? Завжди агресивний, сильний, мужній і як нарцис Чимин. Став зовсім мені незнайомим. Таким нервовим, милим, безпорадним і задумчивим.
   В цей момент Чимин вирішує обірвати це неловке мовчання.

- Напевне ти думаєш шо я дивний. - казав Чимин і дивився на небо.

- Якщо чесно, ти деколи такий буваєш. - сказала я і дивилася на Чимина.

- Я коли ще себе повню, ніколи не міг знайти вірних друзів. - сказав Чимин - А коли переїхав сюди і перевівся в 9 клас, то зі мною заговорив Техен. Від тоді я став таким популярним.

- А чого ти тоді так з дівчатами? - запитала я все дивлячись на Чимина.

- Незнаю. - сказав Чимин - Так виходило.

   Я лише промовчала і подивилася на небо. Потім злізла з бетона на якому сиділа. Розстібнула кофту і дала Чимину.

- Я додому! - сказала я і накинула сумку.

   Я вже встигла дійти до дверей, а Чимин тільки тоді оговтався.

- Ей, Халей! - сказав Чимин і почав наздоганяти мене.

   Я встигла добігти до останніх ступеньків, але коли завертала на ступеньки, то сумкою зачепилася за перила (а сумка була на правому плечі, вісила). І сумка впала, а я по 20 ступеньках покотилася. Було боляче, ще й дуже.
   Чимин як це побачив, то забрав сумку, підійшов до мене. А я ледве сіла на підлогу.

- А хай... Тобі. - сказала я і взялася за голову.

- Халей! Ти як? - запитав Чимин і сів біля мене.

- Нога болить. - сказала я і потчгнулася рукою, де боліло.

- То чого ти бігла? - запитав Чимин - Так тобі далеко додому? - запитав Чимин.

- Два квартали минуть. - сказала я.

- То я тебе понесу значить. - сказав Чимин надівши на себе сумку.

- Але я важка і до того ж нога не так болить. - сказала я.

- Ага не болить, подряпина то яка. - сказав Чимин коли надів сумку - Зі мною не спорять.

   Сказав Чимин і взяв мене на руки. Він поніс мене. Виніс зі школи а там пішов в мою сторону, точніше я говорила йому куди йти.
   Чого я його відговорювала? По перше, не дуже хотіла, да й нога переставала боліти. А по друге, ми полюбом мали минути хлопців. А там таке почнеться.