Той самий момент

Глава 45

Моя мама читала мені казочки про хоробрих принців, які рятували принцес. Мене завжди захоплювали ці історії. Я прагнув стати схожим на них і ма вірила, що по-іншому і бути не може. Добре, що вона не бачить в кого я перетворився, бувши хорошим хлопчиком, який грався з метеликами, допомагав готувати та колекціонував іграшки з шоколадних яєць... Я так сумую за нею, сумую за тим мрійливим малим, якого вона так любила. Зажмурюю очі. Чекаю, поки пройде нестерпний ком у горлі. Того вечора я наговорив Емілії стільки зайвого, як і завжди, коли образа всередині лютує. Мріяв стати принцом, а став тим, від кого треба рятувати.

Я хотів вибачитися перед нею наступного ж ранку, але потім схаменувся: я маю дати їй щось більше ніж просто вибачення. Я маю зробити щось більше. І тепер, я сиджу в офісі свого батька, аби переконати його звільнити мене від бісової угоди. Якщо все вийде, тоді брехні в моєму існуванні стане трішки менше.

– Перепрошую, – нервово починаю я, – скільки ще я маю чекати зустрічі з батьком?

– У містера Джонса важливий гість, треба почекати, – стримано відказує секретарка, не дивлячись на мене.

Востаннє я тут був ледь при тямі. Алкоголю в крові було до біса багато, я був нестримний: влаштував погром офісу, поки охоронці не скрутили мене і не викинули на вулицю. Але батько навіть не вийшов з клятої кімнатки для важливих переговорів. Оглядаючись навколо, я відчував те саме бажання вчинити безлад, бо так дратує ця чорно-біла бездоганність.

Нарешті, великі чорні двері відчинилися. Чоловік в костюмі легко усміхнувся секретарці і швидко пішов до ліфта, ритмічно відстукуючи черевиками по плитці. Певно, угода пройшла успішно. Отже, батько має бути в гарному гуморі і в мене, можливо, є шанс на порозуміння. Не чекавши урочистого запрошення, я прослизнув у клітку до звіра. Тут нічого не змінилося: дерев'яний стіл, м'які темно-червоні дивани, книжкові шафи і кілька фотографій на столі. Ніхто не має знати, що в сім'ї успішного власника компанії щось не гаразд. Здається, я маю бути зараз десь закордоном в одному з кращих університетів, а у вихідні ми весело проводимо час. Брехати та вдавати себе за того, ким не є, я навчився саме у нього.

Я зайняв місце напроти пихатого лева, поки він пильно стежив за кожним моїх рухом. Зі стола вихватив рамку з фотографією мами. Моє серце сповільнилося. Руки міцно стискали зображення. Довге волосся хвилями лилося на плечі і спину, карі оченята, сповнені любові і щира широка посмішка – її я пам'ятаю найкраще.