Стрімер

Частина 12. Розділ 142.

Розплющив очі. Підняв голову. Лежав на каталці, де раніше був Валерій. Інквізитор лежав поряд. Його вже накрили. Він тихо дихав. Пальці на руках смикались. Значить ще живий.

Але то ненадовго. Як пояснив Ігор: на них напали мерці в перемішку з фалмерами, очолювані кощієм. Ігор пропонував тікати, проте інквізитор вирішив прийняти бій. Двоє варгів загинули. Одного зарізали фалмери, майже одразу. Інший прорвався до кощія, але помер. Як саме, Ігор не бачив — відбивався від мерців, доки Гера прострілювала дорогу. Це все сталось, доки ми троє пробирались між привидів у окопах. Інквізитор вклав з десяток ворогів сам.

Але кощій виявився сильнішим. І хитрішим. Ігнацій опинився між ним і фалмерами. В результаті, кощій, як все, відступив, а Ігорю з Герою, довелось тягнути пошматованого інквізитора геть, тікаючи від навали чудовиськ. Пощастило дістатись до мед блоку...

Тепер була ніч. Годинник показав близько півночі. Світло ніхто не вимикав. Темрява — друг сліпих фалмерів, значить світло – наш. Іронічно.

Валерій спав біля стіни, пригорнувши до себе Геру. Вавилон похропував у куті. Ігор, хоч мав нести вахту, заснув прямо біля дверей. Це могло вартувати нам усім життя, але я не винив його. Занадто багато сталось за ці дні. Сил не було ні в кого.

Вавилон зашив рану. Обколов мене, здавалось, усім, що знайшов. Це пришвидшить вироблення еритроцитів. Крапельниця виведе весь непотріб з організму, щоб нирки не відмовили. Це укріпить твій кишківник, щоб ти не обісрався від такої кількості препаратів...

Всього й не згадати. Сили врешті покинули мене і я від'їхав, коли він зробив останній шов. Тепер лежу тут. Очі злипаються, тіло немов з вати. А сон не йде.

Спробував піднятись. Німі ноги ледь рухались. Підійшов до дзеркала. На грудях, животі, плечі, зап‘ястках, шиї та щоці виднілись рубці. На ногах ще було кілька. А додати синці, більшість з котрих вже аж пожовтіли...

Гера прокинулась. Я дивився на неї крізь дзеркало. Вона не зводила з мене погляду. Не знаю, що Валерій у ній знайшов. Може вона й була вродливою, але не в такі моменти, коли її погляд небезпечно просвердлював у мені діру.

- Не спиться? — запитав її.

Вона обережно вибралась з обіймів Валерія. Котячою ходою підійшла до мене.