- Кусатись уже не хочеш? - запитує, натякаючи. Чонгук сповільнює темп, оцінюючи реальність такого питання по інтонації, тому що єдине джерело - місяць - уже не світить. Блискавиця знову проходить між хмарами, освічуючи Техьона, велично завмерлого. Його оголене через сповзлий воріт халата плече, зухвалий погляд з-під знову спалого на очі волосся та зарозумілу посмішку, яка здіймає справжню бурю всередині. Саме тому у відповідь він посміхається, на мить ховаючи обличчя у згині ліктя. - Я не знав, що мені можна.

Життя саме розставить все на свої місця. Може, колись їхні дороги знову розійдуться. Може, вони шукатимуть з кимось іншим нові галактики, будуватимуть нові світи. Але те особливе, живе, те, яке дім, воно завжди буде недоторканим скарбом лежати глибше, ніж будь-які спогади.

Цілуй мене, капітане. Чуєш? Море просить.

За вікном тихим шелестом на землю опадала восьма зима. Його. Без нього.