Коли ти посміхаєшся, я відчуваю себе живим. Я так люблю твій голос. Люблю, коли ти смієшся, бо тоді у твоїх очах можна побачити твоє полум'я.

Тобі двадцять три, і в тебе у планах лише робота та навчання, і часу немає навіть на нормальний сон. І впускати у своє затишне коло життя, де сестри, подруга та батьки, кохання тобі зовсім не хочеться. Тобі двадцять вісім, і ти розумієш, що вперше у житті тобі хтось почав подобатись, і це касир у "Сільпо", який виглядає трошки краще, ніж піднятий з могили мертвець( в останній раз нормально хлопець спав лише тиждень тому). Ну що у вас може бути спільного, окрім того короткого часу на касі, коли в тебе питають:" Добрий день. Картка власного рахунку є? Не бажаєте оформити, мобільний рахунок поповнити?". А може колись в тебе спитають:" Чи не бажаєте кохання? Сьогодні ця пропозиція по акції." Колись ця історія публікувалась на такому ресурсі як "Фікбук". Через війну в Україні я вирішила перейти сюди, і писати так, як я хочу. Без дурної цензури, і війну називати війною. Тут будуть також бонусні глави, яких ніколи не буде на "Фікбуку". Робота написана у співавторстві.