У творі представлено суспільство майбутнього, де йде війна усіх проти всіх. Події розгортаються у державі під назвою Океанія. Політичний устрій країни - англійський соціалізм, але по суті це жорстокий тоталітаризм. Головний герой живе у Лондоні і працює у Міністерстві Правди, старанно вилучаючи з документів те, що не відповідає офіційній пропаганді. При цьому він людина, що глибоко відчуває і мислить, а тому ненавидить тоталітарний світоустрій і мріє про революцію. Основний конфлікт простий: особистість проти системи, тяга до любові й свободи проти поневолення та диктату. Але автор нещадний. Зображену ним систему неможливо перемогти, тому що не можна перемогти те, у чого немає ні серця, ні мозку, ні сенсу, ні цілей існування. Як такої немає й ідеології, де можна було б шукати вади: усе знищено укупі зі здоровим ґлуздом. Є лише влада заради влади. А людство надіслано на бійню, де гинуть не стільки тіла, скільки душі, оскільки розум, пам'ять, гуманізм та любов оголошені поза законом.

В своей яркой и взрывной работе "Антихрист" Фридрих Ницше, гениальный мыслитель-пророк, дает ответы на вопросы "Что хорошо?", "Что дурно?", "Что есть счастье?". Ответы неожиданные, резкие и весьма спорные. Неудивительно, что философ предупреждал своих читателей: "Эта книга принадлежит немногим". Перевод: В. Флерова

Der Prozess 1925

--------------------------------------------------------------- Изд. "Правда", Москва, 1988 г. OCR Палек, 1998 г. --------------------------------------------------------------- Содержание: Собор Парижской Богоматери ПРИМЕЧАНИЕ К ВОСЬМОМУ ИЗДАНИЮ Примечания ИСТОРИКО-ЛИТЕРАТУРНАЯ СПРАВКА Несколько лет тому назад, осматривая Собор Парижской Богоматери или, выражаясь точнее, обследуя его, автор этой книги обнаружил в темном закоулке одной из башен следующее начертанное на стене слово: 'АМАГКН [1] Эти греческие буквы, потемневшие от времени и довольно глубоко врезанные в камень, некие свойственные готическому письму признаки, запечатленные в форме и расположении букв, как бы указывающие на то, что начертаны они были рукой человека средневековья, и в особенности мрачный и роковой смысл, в них заключавшийся, глубоко поразили автора. Он спрашивал себя, он старался постигнуть, чья страждущая душа не пожелала покинуть сей мир без того, чтобы не оставить на челе древней церкви этого стигмата преступлений или несчастья. Позже эту стену (я даже точно не припомню, какую именно) не то выскоблили, не то

«Цитадель» - самое своеобразное и, возможно, самое гениальное произведение Экзюпери. Книга, в которой по-новому заиграли грани таланта этого писателя. Книга, в которой причудливо переплелись мотивы причин и военной прозы, мемуары и литературные легенды, размышления о смысле жизни и духовные искания великого француза.