16+ # * , × . ° > [📸] < # * , × . ° [Вона і він обидва вбивці з масками. Холодні. Мовчазні. І зазвичай самі по собі. Та що ж ховається за маскою з сумним смайликом.. І за маскою з веселим?] "Жовта худі. Чорна тканева маска. Сумний смайлик - червоний. Запах цигарок. Кеди - брудні в крові. На ремені труба. Кров засохша на ній. Чорні рукавиці. В руках фотоапарат. Клац - клац. Хтось завмирає на щойно зробленому фото. Чорна пластмасова маска. Фіолетова посмішка на ній. Одне око перекреслене. На колінах скетчбук - відкритий. Рука в чорній рукавиці тримає олівець. На папері силует -штрихований. Худі. Чорна маска. Сумний смайлик. Фотоапарат." # * , × . ° > [📸] < # * , × . ° ‼️УВАГА‼️ ×Можлива лайка ×Кров ×Сцени насильства/вбивств ×Жорстокість ×Не канон (P. S. - це мій лише другий фанфік по Кріпіпасті. Хто хоче може піти почитати перший. Шукайте на сторінці. Назва:Вбивця з сокирою. Перший фанфік достатньо старий.) [Актив🔥] ‼️Усі права захищено. Будь яке дублювання, викладання, брання ідеї без дозволу та без належного підпису автора роботи, буде роздивлятися як порушення авторських прав. Авторами персонажа Худі (Hoodie)

Ми були нерозлучні. Спільні таємниці, розбиті коліна в дитинстві та плани на майбутнє, які ми будували за фарбуванням нігтів чи переглядом ситкомів в її спальні. А потім Жадана просто зникла. Без пояснень, без останнього «прощавай», залишивши після себе лише довгі гудки у слухавці та величезну діру в моєму серці. Минуло чотири роки. Я навчилася жити без неї, вступила до університету і майже забула той біль. Аж поки вона не з'явилася під будівлею мого гуртожитка - така сама, але водночас зовсім інша.

Любі читачі пишу вперше тому можуть бути помилки. Се Лянь домінатний омега, лікар але працює медичним братом. Хва Чен домінантний альфа, має свій будівельний бізнес і трішечки ))) зв'язаний з креміналом. І практично вся їх компанія з Небожителів ;). Вся історія відбувається в Україні, в період новорічних свят. Переплетена альтернативна реальність і сучасність, вулиці в наших містах будуть вигадані. Приємного читаняя.

«Додому...» - це 24 кадри повернення. Пошкоджена плівка дороги, з якої лишилися тільки сліди. Не шлях. Його залишки.

Історія, що почалась в одній університетській аудиторії. Двоє, ймовірно, нейровідмінних розумників із специфічними смаками відчувають потяг один до одного. Історія про душніл для душніл. Тут багато рефлексій і академічного вайбу, бо обидва герої - ще ті розумники. Багато близького людям зі спектру РАС та РДУГ. Можливо забагато. Обговорюються чутливі теми: селфхарм, самосаботаж, контроль агресії, сексуальна самоідентифікація. Стиль стрибає від лаконічних фрагментів, до типового нейровідмінного копання та овершерінгу. Власне, тому що такий вайб спілкування властивий цій групі людей. Додаю 18+. Тут нема матів, але я не знаю який ступінь відвертості описів тут вважається ок тому краще перестрахуюсь, тим паче що є певна деталізація селфхарму яка може когось тригернути

Вірші. Квіти - нащадки сонця, що дарують тепло і красу спохмурнілому світу. Ця збірка про людей, які несуть в собі промені сонця. Вірші - відлуння їхнього світу в мені. Образ, що виникає, коли я уявляю людей квітами. Бережіть сонце в собі, даруйте його світу.

꒰⁠⑅⁠ᵕ⁠༚⁠ᵕ⁠꒱⁠˖⁠♡ -------------------★ ☆Андрій - 17 річний першокурсник філологічного факультету, який зараз знаходиться на межі відрахування, але йому дають останній шанс, якщо він виконає заддане йому завдання то він залишиться, але це приводить його до розуміння своїх проблем, в тому ж числі проблеми з взаємодії з соціумом та трівожністю які йому доведеться вирішувати ------------------★ ☆це перша моя історія які я пишу і я хотів зробити її легенькою, буду радий критиці, головне не робить її дуже жорсткою будь ласка. ☆не знаю чи зупиню цей фанфік на тому моменті що Андрій здать це завдання, але все ж думаю я продовжу це на трохи більше, не знаю, але сподіваюся ви будете не проти. ☆сподіваюся вам сподобається, приємного читання (⁠*⁠˘⁠︶⁠˘⁠*⁠)⁠.⁠｡⁠*⁠♡

Цей звук ... він наводив жах і почуття страху. Руки трусились, а очі бігали по кімнаті в пошуках чогось дивного. Але це лише надія, адже насправді, вони видавалися з даху будинку ...

Кожен день у ресторані здається звичайним, але камери не працюють уночі. Роді занадто багато знає, а Вінсент надто часто його бачить - навіть там, де не мав би.