П'ятниця - популярний день будь-якого бару. Це день, коли звичайні офісні працівники та начальство напивалися до мушок; коли підлітки тикали свої фальшиві документи й плавилися після першої пляшки, студенти заспиртовували невдале кохання або обмивали складений "чортів" тест; а ті, хто приблизно не входив до жодної з їхніх категорій, розпливалися м'якою калюжею біля барної стійки, де, мабуть, з нудьги витріщалися на бідний персонал. Один із таких персонажів тієї п'ятниці причалив і з місця замовив "чогось міцного...". - Чого саме? - Чогось міцного... - хлопець підвівся і похитуючись перевалився через стійку. Здавалося, це не перший бар, у якому він побував. - Міцного, як твій зад.

Кажуть, власник найпрестижнішого казино Вільнюса не має серця - лише холодний розрахунок і татуювання на лівому зап'ясті, яке приховує шрами минулого. Саулюс - «Залізний Вовк», який звик контролювати все: від ставок за ігровими столами до власних емоцій. Його життя - це тиша, філософія та тіні, у яких він ховається від світу. Але одна випадкова зустріч, один шлейф солодких малинових парфумів руйнує його ідеально збудовану в'язницю. Аушріна - занадто щира для цього брудного міста. Вона пахне літом і небезпекою. Коли вона дивиться на нього своїми світло-карими очима, Саулюс бачить не просто дівчину. Він бачить таємницю, яку намагався поховати десять років тому. Чому символ на його руці оживає під її поглядом? Чому її невинна посмішка змушує його знову брати до рук зброю? У світі, де щирість вважають слабкістю, він зробить її своєю головною ставкою. Але в цій грі правила пише не він, а те саме татуювання, що пов'язує їхні долі вузлом, який можна розірвати лише разом із серцем.

!Персонажі можуть бути трохи не схожими на оригінальних! Едді ніколи не розглядав Венома в романтичному чи сексуальному плані , але ... Коли ми дивились цей романтичний фільм він щось питав чи в нас із Енн було щось таке. Але коли я заперечив , типу у всіх по різному , він сказав , що вони більше схожі на нас . Щооооо?! Не судіть суворо , вперше пишу.

Юль - студент, який прийшов на підробіток і випадково потрапив у світ бананів, кремезних чоловіків, дорослого життя та бухгалтерії, що керує всім, включно з долями. Олексій - кладовик, який не замовляв студентів, не любить сюрпризів і точно не планував жодних знайомств. Історія про те, як одна тимчасова робота випадково міняє вектор життя. І як банани раптом починають мати особистий підтекст 🍌

Її серце належало іншому. Але прізвище - тепер його. Олесі - вісімнадцять. Вона мріяла про кохання, про університет, про свободу від батьків. Мала амбітні плани. Але коли родинний бізнес опинився на межі краху, її життя вирішили за неї. Він - Леон Коваль, тридцятирічний бізнесмен, холодний, стриманий, бездоганно контрольований. Його пропозиція - рятівний контракт. Її думка неважлива, а підпис - ціна родинного спасіння. Вона стала його дружиною. За документами. За обов'язком. Але що робити коли її почуття заходять за рамки контракту?

Вірші. Квіти - нащадки сонця, що дарують тепло і красу спохмурнілому світу. Ця збірка про людей, які несуть в собі промені сонця. Вірші - відлуння їхнього світу в мені. Образ, що виникає, коли я уявляю людей квітами. Бережіть сонце в собі, даруйте його світу.

Заключна частина трилогії «Однією ногою під Києвом». Здається, усі скрути позаду. Завдяки підтримці впливої корпорації ГАЛО, Свят та усі колишні бійці мають змогу жити нічого не потребуючи. Долі сотень сиріт нарешті змінилися на краще. Однак світ, в якому ті живуть, як і його правила - ні. Чи наважаться вони це усвідомити? Та чи дозволять їм?

Я попал в роман о корпоративных войнах - в тело слепого мужа антагониста. На старте сюжета злодея уже устранили, а главный герой собирается убить и меня, чтобы замести следы. В панике я, спотыкаясь, бросился ему в объятия и с дрожью в голосе прошептал: - Муж... муженёк, ты вернулся... Мне послышался какой-то шум. Главный герой замер, потом поднял меня на руки и холодной ладонью успокаивающе провёл по спине: - Всё хорошо, малыш. Это просто мышь. ... - Ночь уже глубокая. Нам пора заняться... кое-чем. И, говоря это, он потянулся к завязке на моей спине. Да ладно, чувак! Почему ты вжился в роль даже лучше, чем я?!

У ніч перед Різдвом до Лелі навідуються гості із невеликою торбою. Та вони зовсім незвичайні. Потвори завітали, аби весело провести святковий вечір і водночас допомогти дівчині подолати колючу депресію. Та хіба страховиська приходять з добром? Твір належить до циклу з дванадцяти оповідань "Пори року", що у процесі написання. Оповідання "Різдвяна торба" ілюструє дванадцятий місяць року грудень.