- Проходь, сідай куди хочеш. - Хм, а якщо я хочу сісти тобі на обличчя? - здається, попередження Чіміна щодо алкоголю були недаремними. Шкода, що про це думати трохи запізно. Посилання на замальовку: https://vm.tiktok.com/ZM2atjpoW/

Одного дня на Техьона падає книжка, і це стає початком. Одного дня Чонгука викликає якийсь неук, і це стає кінцем його розміреного та спокійного життя. ~або як знайти собі зубну фею й зекономити на стоматологах

- Я сумував. Коротко й настільки красномовно, що Кім лиш міцніше стискає ніж у своїй руці. Чонгук усе сильніше охоплює у своїх обіймах, хоча боїться й на міліметр зсунути руки - ще втече потаємне марево миті з-під його пальців. Ковзає кінчиком носа між пасмами, мліє, наповнюючи легені омежим ароматом, і допускає помилку, дозволяючи собі, не втримавшись, повільно зімкнути губи на шиї, ледве дихаючи в солодій знемозі.

Темно-карі, неймовірно вабні, затягують у полон і не відпускають. Устелені серпанком млості, п'янким поглядом намагаються сфокусуватися на обличчі навпроти. Хміль у чистому вигляді - паморочать голову сильніше наркотиків. - У тебе таки надзвичайно блудливі очі... - шепоче, не в змозі відірватися від споглядання темного обідка райдужки. - Компліменти вже закінчилися? - тихо сміється Кім, на мить заплющуючи від усмішки очі. - Повторюєшся, любий.

- І що... - нарешті змушує себе заговорити. - Що ти бажаєш на Різдво? Техьон піднімає погляд. Дивиться невідривно, перебирає пальцями низ безглуздого светра з оленями, який йому подарувала мама торік, і кліпає своїми довгими віями, медовими очима бродячи по збентеженому обличчю навпроти. У них, цих медових очах, непідробно читається пристрасне «тебе», вигравіюване на дні зіниць палким серцем, що зараз горить нестерпно.

- Ти став моєю мрією, Техьоне, - несподівано, аж вибиває повітря із легень. - А я готовий стати піском під твоїми ногами.

У світі, де панують феромони, бути «слабким альфою» - якщо коротко й без лайки - дуже кепсько. А коли на горизонті з'являється домінантний омега-прокурор, який чомусь постійно приїжджає до твого університету, ти і не втямиш, як уже будеш бити пику тому, хто його образить.

- На коліна. Кім, беззвучно посміхнувшись та на мить похиливши голову донизу, декілька секунд вичікує і, замість впасти на землю, робить кроки вперед, підходячи до трону свого короля. Сідає поверх чужих міцних стегон, тихо й повільно видихаючи крізь розтулені губи: - Ви не сказали на чиї, мій королю.

Зустрітися з колишнім чоловіком через сім років після розлучення. Справжня удача, чи не так?

Юнгі пам'ятає. Це - липневе сонце, що пахне ромашками та щастям. Вранішня роса на пальцях та сріблястий скарб, у людській подобі. Найдорожчий подарунок та безнадійно загублена половина.