Техьон отримує картину зі своїм зображенням від таємного чоловіка. З цього і почалася їх історія кохання

- Кажи. - Смокчи. Без рук.

І якщо треба, він стане блядською шавкою. Навчиться лаяти, дерти зубами глотки. Залиє у хребет титановий стержень, виростить у собі силу. І покладе цей чортовий світ кривавим килимом під ноги. Собі? Чи...

Для того щоб дізнатися, чи готовий ти жити з людиною все життя разом - потрібно поставити лише два запитання. Чонгук у це вірить. Техьон про це навіть не чув. Тому, коли під час першої їхньої зустрічі після запитань «коли ти народився?» і «чи любиш ти собак?» Чонгук озвучив третє: «Вийдеш за мене?» - він зовсім злегка отетерів.

- На коліна. Кім, беззвучно посміхнувшись та на мить похиливши голову донизу, декілька секунд вичікує і, замість впасти на землю, робить кроки вперед, підходячи до трону свого короля. Сідає поверх чужих міцних стегон, тихо й повільно видихаючи крізь розтулені губи: - Ви не сказали на чиї, мій королю.

- Ти натурал? - Ти наркоман?

допоки фетіль горітиме...

Техьон про диких знав зовсім трохи. Майже нічого, якщо бути точнішим. Загальні речі, прослухані колись на уроках географії. Їхні світи рідко пересікались, тому і потреби як такої не було. А потім цей студентський похід у гори, незрозумілі звуки, різкий запах... І наступне, що він побачив - темні, кам'яні стіни свого тимчасового прихистку, порізані слабкими оранжевими відблисками дрібного вогню.

- Кусатись уже не хочеш? - запитує, натякаючи. Чонгук сповільнює темп, оцінюючи реальність такого питання по інтонації, тому що єдине джерело - місяць - уже не світить. Блискавиця знову проходить між хмарами, освічуючи Техьона, велично завмерлого. Його оголене через сповзлий воріт халата плече, зухвалий погляд з-під знову спалого на очі волосся та зарозумілу посмішку, яка здіймає справжню бурю всередині. Саме тому у відповідь він посміхається, на мить ховаючи обличчя у згині ліктя. - Я не знав, що мені можна.