- Чанні, а що це? - його хриплий голос викликає на шкірі Кріса приємні сироти. - Ти про нігті питаєш, коханий? - солодко тягне юнак, і всміхається коли Со за лічені секунди долає відстань між ними. - Подобається? - усмішка ніяк не хоче зникати з його лиця. - Ти ще питаєш?! - Чанбін бере обличчя Кріса в свої теплі руки та цілує, цілує, цілує поки вистачає кисню в легенях. - Бачу дуже подобається, - Чан перетягує Со на свої стегна.

– А чому я по-твоєму з ними фліртував?! – Бо вони тобі подобались? – Не тупи в потрібний момент😫

Чан тікає від старого життя, яке душило його своїми щупальцями рутини. Чанбін повертається з рідного дому, для нього сімейна вечеря перетворилася на цілковиту несподіванку. Неприємну, звісно. Однак, хлопці знайомляться в звичайному вагоні купе, який везе їх на кінцеву станцію... – Чане, тільки глянь, як неймовірно гарно, – здається Бін практично не дихає, роздивляючись захід сонця. – Так, і справді, очей не відірвати, – от тільки погляд Кріса спрямований лише на Чанбіна. – Ти не дивився за вікно, так? – у його голосі занадто багато вдаваного обурення. Усмішка Кріса стає ширшою. – Тобі здалося, – він нахабно бреше, вдивляючись Со у вічі.

Ав, у якій Чанбін герцог Півночі, який чекає леді з дому його васалів. Однак, замість неї, перед ним стоїть юнак з чарівним голосом у чиїх очах стоїть страх

Ав, де Чанбін син голови мафії, який закрився в собі та не готовий підпускати до себе всіх, окрім Чана.

- Тобі личить цей костюм... - м'яко усміхається Чанбін обіймаючи парубка зі спини - Справді? Дякую, - усміхається у відповідь Кріс роздивляючись їх обох у дзеркалі. - Але ти виглядаєш краще без нього...

у Чанбіна день народження, от тільки він хоче дуже особливий подарунок

Спокійний вечір Чана був перерваний появою сполоханого Чанбіна. Почервонілі очі та порожній погляд дали зрозуміти, що сталось щось жахливе. Або історія про те, що навіть найщасливіша казка може закінчитися не хеппі ендом. Але ніхто не забороняє почати писати нову, чи не так?