Пітьма ніби розмовляла з ним, запрошуючи до своїх обіймів. Це відбувалося часто. Щоразу, коли його руки стискалися в кулаки до побілілих кісточок і відрослі нігті впивалися в долоню, темрява запрошувала його до себе, шепочучи у вухо, що ось-ось і йому стане легше, якщо він простягне до неї руку і зірветься у прірву. Темрява була липкою, неприємною і мляво простягала нереальну долоню до шраму на лобі. Їй подобалося бачити шрами.

Звичайнісінька історія про людей, що насичена любовʼю, дружбою, щирою нещирістю, відданістю власним переконанням. Вони знають, що таке надія, і знають те, як вона руйнується вщент разом з тобою, твоїми мріями. Ці люди поринули у світ нескінченного болю і кохання. Цікаво, з яких пір їх життя стало тхнути відчаєм? Від авторки: Робота редагується, але досить повільно. Прошу вибачення перед Вашими оченятками!