Знову, який вже раз, Артур вирішує вибратися на полювання один. Хоча, не сказати, що зовсім один, бо свого найвідданішого слугу той би нізащо не залишив в замку отак цілими днями бити байдики (на думку принца у Мерліна дійсно було не так багато роботи та зобов'язань, щоб швендятись перед його очима без діла). - Ти хочеш аби я там сам з нудьги помер? Якось видав наслідний принц, відкидаючи всі пропозиції чаклуна про те, що можна б було взяти когось з лицарів, задля допомоги. - Вони зайняті люди, Мерліне, не мели дурниць. Хоча єдиним, хто мелить дурниці, на скромну думку слуги, був тільки його найголовніший гемор - сам Пендраґон. Бо як ще пояснити не аргументовану його експлуатацію на кожному полюванні принца? Ах, точно: - Це наказ.