десять років тому Чонін безслідно зник. Поліція вирішила, що це був нещасний випадок, що хлопець сам бажав зникнути, тож за справу не взялися. Синмін, його найкращий друг, не вірив іншим, продовжував шукати молодшого, але з часом впав у відчай, та переїхав у інше місто, аби закопати минуле. Жив так декілька років, але одного ранку прокинувся у тілі 16-річного себе. Йому не 26, він не у Сеулі, та замість роботи йому треба йти до школи. Та найголовніше - Чонін досі тут. Не зник. Тож чи буде у нього шанс вберегти молодшого та змінити майбутнє? тгк sslayang

- Ти ж знаєш..Коли я був молодшим, я вважав, що ніч - це для сміливих. Можна сидіти, думати, творити. А тепер ця ніч..наче поїдає мене. _________________________________________________ Джісон не спить ночами - тільки курить і мовчки тоне у власних думках. Але Мінхо помічає тріщини й повертає його назад - простим теплом, дотиком і любов'ю. А вранці Джісон прокидається не від страху - а в обіймах того, хто лишився.

Зовсім розбитий, Синмін захотів потонути в калюжі, але хто ж знав, що і ця витівка повернеться до нього зовсім іншим боком?

І коли світ знову стане сірим - я згадаю твої очі. І не здамся. Бо твоя любов жила у мені, коли я сам не міг.Та можливо, коли-небудь ми зустрінемось знову. Там, де ніхто не змусить ховати кохання. І ти простиш мене. А я - навчуся дихати теж.

Мінхо вбачав в ньому і себе. Теж ледь-ледь світився, допоки в душі горіли останні надії, і згасав на очах усьго королівства, наче давно впавша зірка. Тут, високо над світом, шумить річка внизу, дихає сивий туман, а вітер шепоче різними голосами. У пальцях юнака - біла стрічка. Вицвіла, тонка, легка, мов дим. Вона пахне дощем, весною, і чимось ще... Чимось чого більше немає. "You are my way of life," - шепоче він, і не певен, чи промовляє слова, чи лише згадує їх, як кожного дня.

★•𝑺𝒐𝒖𝒍𝒕𝒐𝒘𝒏• А ви вірите в долю? Не в ту, що змальовується неіснуючими епітетами у художній літературі, або ж передається награними почуттями за допомогою кінематографу. Чи вірите в те, що свою споріднену душу можна зустріти у певному місті у певний період часу? Погоджуєтеся з думкою про те, що з деякими людьми нас зводить сам всесвіт? Ось і ці двоє хлопців не вірили у подібні балачки...та, схоже, що дарма...

Підлога зникала там, де ми ступали, а стін вже майже не було. Ми зламали побудовану нами кімнату. Ми опинились в повній порожнечі. І розчинятись було не страшно, бо ніхто не шкодував про це. Це кохання коштувало нам життя. Але що те життя порівняно з нашим коханням?

Недавно я отримала одну цікаву ідею на челенджі про Мінхо та Чоніна в Італії. Що з цього вийде, якщо я напишу історію про свій реально цікавий досвід в цій країні тільки з цими двома, замість мене та моїх рідних? Події трохи відрізняються, але, можна сказати: засновано на реальних подіях. Приємного читання!

Школа №30 знаходилася далеко від шумного, метушливого міста та чужих, зацікавлених очей. Відома вона лише за статусом найгіршої школи району. Внутрішні спілки хуліганів та розбишак цьому причина, а в стінах діє "ієрархія" . . . Синчони - шкільні вороги, котрі вимушено почали співпрацювати після появи спільних ворогів. пейрінг - синчони (присутні інші, але щоб дізнатися то варто читати) тгк sslayang🩶 обкладинка створена Ліо🤍 @prostoli0

⋆ Ꮺ Сонячна Італія, затишні вулички Барселони, літні курси, що пахнуть морем, а на язиці тане апельсиновий льодяник - різкий, солодкий, як перший поцілунок. Вони не планували зустрічі. Але дні спливають, валізи знову стоять біля дверей, і серце калатає гучніше за вокзальні оголошення. А втім - якщо хтось одного разу навчив тебе бути справжнім... Хіба можна його забути?