Її веселі очі знову перетнулись з моїм поглядом. Я питально кивнув головою, очікуючи чергової випаленої на одному диханні репліки, присвяченої тому, які прекрасні люди навколо. Раптом Ґайя, шморгнувши носом, закинула голову до неба, і дзвінко засміялась. Я вже перестав дивуватися її спонтанним нападам сміху - ця дівчина щиро раділа усьому - зефіркам у какао, які бариста додала як святковий подарунок, ковзанці, яку зробили місцеві школярі, і яку ми виявили, ступивши на лід посеред дороги, та поїхавши на метр вперед, намагаючись пригальмувати, сніговику, який "тримав" у своїй підозріло схожій на гілку руці збірку рецептів чи старому собаці, що вів стареньку господиню до крамниці, обирати подарунки онукам. Для Ґайї посмішка була частиною її особистості - не може бути Ґайї без її вогняного волосся, карих очей, теплого шарфу і не менш теплої посмішки.

Минув двадцять один рік з того дня, як Гайя Стаард Нортон зробила величезну помилку. Схоже, настав час її виправити, і чекати, не втрачаючи надії. Сьогодні, або вже ніколи.