Я несподівано виявив, що потрапив у фентезі-історію про королівство. Але наскільки я важливий для сценарію? Щоразу, коли я граю разом з головним героєм Леонардо, моя сценарна важливість потроху зростає. Гаразд, якщо я застряг у цій ситуації, я буду триматися на боці головного героя і намагатимуся вижити до кінця, як би жалюгідно це не було. «Ти збираєшся мене покинути? Якщо так, то тобі доведеться дивитися, як твій власний герой плазуватиме на підлозі, благаючи про крихту твоєї уваги. Ти цього хочеш?» Можливо, це тому, що я був так близько до нього, але мені здається, що у головного героя розвивається страх розлуки. «Любий». Раптом він називає мене любим. Ну, неважливо. Це робить протагоніст, тож має бути якась причина. «А, так. Любий.»