«Берег належить тим, хто має право на завтрашній день. Безодня - тим, хто став ціною цього права. Я стою посередині, і пісок під моїми ногами вже перетворюється на воду. Мій найбільший гріх не в тому, що я хочу жити, а в тому, що я на мить уявила себе людиною, будучи лише набором запчастин» Амі виросла в пансіонаті, де замість майбутнього тобі видають медичну карту з помітками, що і коли в тебе заберуть. Тут не вчать мріяти - тут вчать тримати вени чистими, а тіло - готовим до розбирання. У її світі немає «завтра» - є лише наступна операційна і страх, що цього разу тебе вичистять під нуль. Все летить до біса, коли Амі розуміє: вона не хоче бути чиєюсь запчастиною. Вона хоче належати собі. Її нудить від чистого простирадла і смиренних облич навколо. Коли межа між «так треба» і бажанням просто стиснути чиюсь руку стає занадто тонкою, Амі вирішує втекти. Вона хоче вкрасти у системи бодай один день свободи. Ця історія про те як можна залишитися собою, коли твоє серце вже не належить тобі. Бо воно винне життя тому, хто став твоєю єдиною причиною не зникнути в цій безодні.