Дні мають бути мирними і навіть трохи нудними. Такими, як завжди - тихий шелест трави, чути гомін пташок серед дерев і гуркіт водоспаду. Моя рідна академія, настільки старенька, що кожен куточок береже в собі спогади. Дурні друзі, бо постійно тролять мене та все навкруги. Сміх. Тут можна навіть нічого не казати. Про останнє життя змусить забути. Кривава війна несе за собою такі ж річки. Наближається битва. Жорстока, довга, нещадна. Будуть ритуали. Стародавні, похмурі, таємничі. І буду я, хиле дівчисько з сумнівною репутацією і бентежним ім'ям - Кайлара. Ворог вже близько, його дихання я відчуваю у себе за потилицею, від чого зовсім зник нічний сон. Темрява і світло розірвуть тонку межу всередині та навкруги, але зможе поглинути мене та весь світ тільки щось одне. Будь ласка... Нехай це буде світло.

Здравствуйте, дорогие читатели, прошу не относится к этому фанфику всерьёз. Там очень много ошибок. Спасибо за внимание!

Люди живут только сегодняшним днем. Ведь они не знают, что с ними будет завтра, послезавтра или же через неделю другую. Они могут лишь предполагать. Эмили Хестон— обычная девушка, которая так же, как и все учится в старшей школе маленького городка, никогда бы не смогла подумать, что с ней будут происходить такие вещи. Она не знала, что ее ждут такие ужасные последствия. Людям окружающие ее надоело постоянно вытаскивать Эмили из проблем, они решают сдаться, они бросают ее в трудную минуту. И Эмили ничего не остается, как тоже все бросить. А разве ее бойфренд отвернется? Или же сможет ли он остеречь ее от бед? НАЧАЛОМ НЕ ДОВОЛЬНА! ПОТОМ УЖЕ НОРМАЛЬНО!! —Критике не подлежит. —Любитель.