Солнце зашло за горизонт. Рабочий день кончился, все спешили домой, а кто-то, уже сидел и пил чай. Радостный, но и в то же время измученый Бокуто бежит домой к Акааши. Кейджи тяжело болен, и если не найти средства, то он может умереть. Эта мысль не давала Котаро покоя.

моя первая книга. Жду ваших отзывов и звездочек:-)

Дні мають бути мирними і навіть трохи нудними. Такими, як завжди - тихий шелест трави, чути гомін пташок серед дерев і гуркіт водоспаду. Моя рідна академія, настільки старенька, що кожен куточок береже в собі спогади. Дурні друзі, бо постійно тролять мене та все навкруги. Сміх. Тут можна навіть нічого не казати. Про останнє життя змусить забути. Кривава війна несе за собою такі ж річки. Наближається битва. Жорстока, довга, нещадна. Будуть ритуали. Стародавні, похмурі, таємничі. І буду я, хиле дівчисько з сумнівною репутацією і бентежним ім'ям - Кайлара. Ворог вже близько, його дихання я відчуваю у себе за потилицею, від чого зовсім зник нічний сон. Темрява і світло розірвуть тонку межу всередині та навкруги, але зможе поглинути мене та весь світ тільки щось одне. Будь ласка... Нехай це буде світло.