Дні мають бути мирними і навіть трохи нудними. Такими, як завжди - тихий шелест трави, чути гомін пташок серед дерев і гуркіт водоспаду. Моя рідна академія, настільки старенька, що кожен куточок береже в собі спогади. Дурні друзі, бо постійно тролять мене та все навкруги. Сміх. Тут можна навіть нічого не казати. Про останнє життя змусить забути. Кривава війна несе за собою такі ж річки. Наближається битва. Жорстока, довга, нещадна. Будуть ритуали. Стародавні, похмурі, таємничі. І буду я, хиле дівчисько з сумнівною репутацією і бентежним ім'ям - Кайлара. Ворог вже близько, його дихання я відчуваю у себе за потилицею, від чого зовсім зник нічний сон. Темрява і світло розірвуть тонку межу всередині та навкруги, але зможе поглинути мене та весь світ тільки щось одне. Будь ласка... Нехай це буде світло.

Продолжение "132480 минут вместе". __________________________________ *История не является фанфиком. *Все герои являются вымышленными и любые совпадения случайны. *Просьба уважительно относиться к моему мнению и работе. *Всегда жду вашей здравой критики. (По любым вопросам обращаться лично ко мне, всегда найду время для вас)