Ходить легенда, що поза часом і простором існує примарне місто "Дрімфог". Наповнюють його безликі привиди, а керуть усім містичні й загадкові істоти, які полюбляють копирсатися у чужих душах. Час від часу місто з'являється на нашій землі. І ніхто не знає, що чекає на тих, кому пощастить туди потрапити. Твір входить до збірки "Місто спогадів", літературного об'єднання БукБанда

В усьому місті не знайти будівлі гарнішої, за стару садибу, оточену парком. От тільки зачасто зимовими ночами там на смерть замерзають люди...

Замітки написані ще в часи юнацтва про перше знайомство з лсд. Багато лайки і тріпів. Людям з високою мораллю та з низькою терпимістю - мимо. Решта - велком.

Макс на перший погляд - середньостатистичний пияк, бабій та скиглій. Він був би таким, якби не одна особливість - Макс бачить, коли хтось має померти. І вже в руках Макса - врятувати нещасну, чи ні. Адже смерть завжди вимагає когось на заміну врятованій...

Світ поглинула сила, здатна розтирати в порох гори, вирощувати джунглі в пустелях та осушувати моря. Під силу їй була і матерія, і живі організми, які ця сила знищувала, або змінювала. Ми вже не пам'ятаємо, що стало причиною катастрофи, але знаємо, людям не вдалось її пережити. Я так говорю, тому що із стародавніх записів та карт нам відомо, що колись існували міста, жителів у яких було у десятки разів більше, ніж зараз людей залишилось в принципі. І міст таких було сотні, величезні царства та імперії були знищені силою, яку тоді звали магією. Вижити вдалось тільки декільком десяткам тисяч наших предків, які сховались в Вежі, захищеній від будь якого впливу сили. Також відомо про рідкісні контакти із людьми за межею, але із всього, що про них відомо, можна зробити висновок, що вони втратили всі знання, та здобутки цивілізації, перетворившись у дикунів. Та й сам їхній вигляд і поведінка ставлять під сумнів те, чи вони, взагалі, ще залишаються людьми. З тих часів минуло більш як дві тисячі років, і ми досі майже нічого не знаємо про світ навколо Вежі. Захарій Останній «Трактат про походження

Для мене писати вірші це не просто хобі, улюблене заняття. Це частинка життя. У кожному з цих римованих рядочків назавжди залишився шматочок моєї душі. Тож запрошую вас у поетичний світ краси природи, осінньої меланхолії і любові до рідної країни. Обкладинка від @-Lady_Stevens-

Усі в селі вважали її відьмою, її самотню хатину обходили десятою дорогою навіть колядники. І лише дванадцятирічний Сергійко наважився постукати у двері, гукаючи: "Дозвольте заколядувати!"

Збірка моєї інтимної лірики, пронизаної нотками суму і відчаю; вірші, написані у ті моменти, коли душа просто не могла мовчати. Присвячується осені й тому, хто, ставши частинкою мого серця, так і не став частиною мого життя.

Шість букв. Два телефонні номери. Їх об'єднує лише одне: обоє готові порушити Останній Книжковий Закон. Там, на вулицях їхніх книг...

Вона - прокляття Високих Полів. І його порятунок. Сотні людей або загинуть - або врятуються, все залежить лише від неї. Добра жінка із сином знаходять поранену дівчину непритомною у лісі зовсім саму. Вона рветься назад, до Високих Полів, до її дому, і її не зупиняє навіть раптова сліпота, але Дан із Марією не пускають її одну у далеку дорогу. Хлопець вирушає з нею, навіть не підозрюючи, які секрети ховає ця дивна дівчина. І що станеться, якщо вона зникне з поля зору, а в небі раптово вдарить блискавка...