« ̶Д̶о̶р̶о̶г̶и̶й̶ ̶А̶л̶а̶н̶е̶, Алане, Я просто хотіла запитати... ̶Ч̶о̶м̶у̶ ̶т̶и̶ ̶п̶о̶к̶и̶н̶у̶в̶ ̶м̶е̶н̶е̶?̶ Як проходить твоя весна...Бо я чомусь не відчуваю тепла, хоча сонце прямо зараз заглядає до мене крізь однотонну фіранку небесного кольору...Кольору твоїх очей... У мене все добре. Тільки останнім часом проблеми зі сном, я почала менше їсти і...мені сумно, ̶б̶о̶ ̶т̶и̶ ̶п̶о̶к̶и̶н̶у̶в̶ ̶м̶е̶н̶е̶. Та я думаю, що це незабаром мине. Ну а якщо ні...То я горітиму вічно у своїй маленькій хатинці болю, ̶б̶о̶ ̶т̶и̶ ̶п̶о̶к̶и̶н̶у̶в̶ ̶м̶е̶н̶е̶» Це уривок листа, якого мені не слід було писати. І не слід було губити. Бо його не повинні були побачити жодні очі. Але сталось інакше.

Затятий ворог знищений. Скай разом з друзями з мужністю та витримкою подолала усі перешкоди, що траплялися на важкому тернистому шляху їхнього нового життя. Здається, що воно знову стало спокійним та безтурботним.Проте Скай уже давно затямила, що її життя більше ніколи не буде таким, як раніше. Що робитимуть підлітки, коли перед ними повстане новий ворог? Чи зуміють захистити сотні невинних життів? Чи зможуть зупинити хаос і не дати йому перерости у війну? І головне, чи втримаються вони на ногах перед людиною, яка несе за собою смерть, перед невразливим, швидким, надзвичайно сильним та лютим знаряддям для вбивства?