Закінчення року - це завжди проміжна розв'язка у багатосерійній драмі під назвою життя. Але коли твій план дописано, а кінцівка відчайдушно провалена, ти сідаєш у поїзд із відчуттям того, що не існує жодного наступного епізоду. Так сталося й зі мною. Я вирішила повернутися додому - з галасливої столиці до маленького містечка. Розчарувавшись у власних мріях, коханні та... що найстрашніше, у собі. Я так і не стала головною героїнею сюжету, який мені підкинула доля. Що ж, за динамічність двійка з натяжкою, а за фінал так взагалі «Золота Малина», тьху. Як раптом! Немов по клацанню передноворічного чуда, я зустрічаю Його. Чоловіка, від якого дуже бажано втратити голову. Навіть такому антарктичному серцю, як у мене. П'ять годин, щоб закохатися в незнайомця... Невже кохання після епілогу існує?