З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. До таких належить «Кобзар», книга, яку народ український поставив на перше місце серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів. Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складались на тернистих дорогах поетового життя, писались то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей Півночі і в пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання. Книга формувалася поступово, рік за роком, формувало її саме поетове життя, і все найістотніше із цього життя, з великого життя українського кріпака Тараса Шевченка - від його юності й до останнього подиху,- ввібрав у себе цей класичних розмірів томик, збірник поезій, що його в хвилину творчого осяяння було найменовано «Кобзарем».

Автобіографія Михайла Коцюбинського

Підмогильний створив модерний роман, в якому, на відміну від традиційної селянської і соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми з різними світоглядами.

Композиція роману насичена пригодницькими елементами. Зокрема це епізоди з викраденням Лесі, лицарський двобій, запорізькі суд і кара. Кульмінаційною сценою є сама Чорна рада 1663. У ній підступність демагога Івана Брюховецького бере гору. У розв'язці Шрам рятує рідну Паволоч від Павла Тетері ціною власної голови. Та все ж фінал роману звучить оптимістично, адже на фоні історичного зламу росте нова сім'я — Петра і Лесі, що уособлює нове покоління.

Роман Панаса Мирного «Повія» — твір величезної художньої вартості, один із найкращих соціально-психологічних романів української літератури XIX ст. У глухому селі, що загубилося на просторах Російської імперії, немов весняна квітка розцвіла дівоча краса Христини. А це дар, але дар нелегкий і небезпечний. Красиву дівчину підстерігають тисячі спокус, а якщо вона до того ж бідна і самотня, то уникнути їх їй у сто разів важче. Жоден чоловік не може встояти перед Христьою, волею долі що покинула рідне село і опинилася в губернському місті. Багато прикрощів і зовсім мало радощів, яким так раділа її чиста, наївна душа, випало на її частку. Життя Христини зірка, що немов падає, промайнула на темному небі, щоб, просяявши на мить, розчинитися в мороці.