Лгбтк storie

"We've only known each other for a couple of days..." "Love doesn't need time. One smile from you was enough for me."

«Мы ведь знакомы всего пару дней...» «Любви не нужно время. Мне было достаточно одной твоей улыбки»

Після зради вона перестала вірити в раптові "назавжди". Вона вірила лише в обережні дотики, у мовчання без обіцянок і в кохання, яке не кричить. Саме тому вона не одразу зрозуміла, що він стане її найбільшим випробуванням. Пролог Я навчилась рахувати дні не за календарем. Перший - це коли ти ще думаєш, що хтось прийде. Десятий - коли розумієш, що чекати марно. Сотий - коли біль стає фоном, а не подією. На двохсотий день я перестала плакати. Не тому, що стало легше. А тому, що сльози більше не мали сенсу. Мене питали б, чому я не зламалась. Якби хтось знав, де я. Якби хтось чув моє мовчання. Правда проста: я трималась не за надію. Я трималась за неї. За її голос у пам'яті. За її руки, яких тут не було. За думку, що якщо я переступлю цю межу - я зраджу не тіло. Я зраджу себе. Мені дали рік. Триста шістдесят п'ять днів вибору без вибору. І щодня я відповідала однаково. Ні. Це не була хоробрість. Це була вірність. Межа, яку я не перейшла, стала єдиним доказом, що я ще жива.