Historias de Українською

«Скільки болю потрібно витерпіти людині, щоб зникла надія? Надія ніколи не згасає до кінця, як себе не обманюй. Навіть коли ти повністю закриваєшся від усіх і більше нічого не чекаєш, маленька іскорка все ж лишається. А що, якщо ця надія стане не просто відчуттям, а справжнім маленьким чоловічком, який невтомно доводитиме, що твоя надія саме на нього і чекала? Що робитиме Женя, зіткнувшись із цим? Звичайно, вона втече. Але чи дозволять їй це дві людини, які тепер заодно?»

Книга, знайдена десь на землях Сонячного Королівства. В ній невідомий досі бард записував свої пісні. Його твори все ще збираються, аби увіковічнити його слово. По факту: вірші на тему світу Тиші авторки Редгрейн Лебовскі. Якщо ще якийсь вірш або пісня забреде до моєї голови, то він миттю і відвідає цю, так би мовити, книгу (:

Останнє, що батько сказав йому було «зникни».

рефлексії закоханості, виражені на папері

Літо коти Сіріус залишився вдома. Але й Ремус не промах. Проте ця історія не про них fanart by sophithil

Маленький жовтий автобус мчиться в напрямку Важливих Справ, долаючи різні міста. Серед них: Час, Страх, Потреба, Мотивація... Щойно він минув долину Можливостей і направляється до мосту Ресурсів. Залишилось зовсім трохи до останньої, кінцевої зупинки - Результату.

Пропонуємо вам взяти участь у новому щотижневому конкурсі ЛУВРу. Всі умови викладені всередині)

Пітьма ніби розмовляла з ним, запрошуючи до своїх обіймів. Це відбувалося часто. Щоразу, коли його руки стискалися в кулаки до побілілих кісточок і відрослі нігті впивалися в долоню, темрява запрошувала його до себе, шепочучи у вухо, що ось-ось і йому стане легше, якщо він простягне до неї руку і зірветься у прірву. Темрява була липкою, неприємною і мляво простягала нереальну долоню до шраму на лобі. Їй подобалося бачити шрами.

Записки емігранта. Моє життя і пригоди у Києві 1981-2222 роки.

Коли співак Чімін втрачає голос і не пам'ятає, як це сталося, то допомогти може лише Юнґі - чоловік із даром бачити чужі спогади. Проблема лиш у тому, що він - остання людина, якій Чімін довірить доторкнутися до себе.

Журналісти - борці за свободу. Завжди перші у війні за священну Правду. Саме вони найбільш чесні представники суспільства, котрі готові стати на захист Істини у будь-яку мить... Правда ж?

Я не знаю що писати просто 18+ з країнами і Т/і

- В тебе є хтось хто зміг потурбуватися про тебе ? Від цього питання дівчина почала сміятися ще більше.

Життя та смерть. Добро і зло. Людяність і тваринність. Чи може їх стерти війна? Чи лінія між протилежностями зникнути під загрозою смерті та страху? Чи здатна людина зберігти себе в світі, де цінність життя вмерла під артилерійним вогнем? Може. Але якою ціною?

Вона - найнебезпечніша кілерка мафії. Він - той, хто керує мафією з тіні. Вони схожі, як віддзеркалення. Але лише одне з них виживе. Вибухи, зрада, кров, психологічна напруга - і кохання, яке виникає там, де має бути смерть. Вона - його копія. Або він - її.

Просто один із віршів, який написаний осіннім вечером;)

Цікаво, тому що правда.

Вона жила у світі світла. Але щоночі належала темряві. Ліанель - звичайна дівчина у сучасній реальності, де дні минають тихо й передбачувано. Та коли настає ніч, межа між світами стирається. Сни стають надто реальними, а тіні - надто живими. Там, у іншій реальності, її знають. Її чекають. Її пам'ятають такою, якою вона сама себе не пам'ятає. Він з'являється з темряви - небезпечний, мовчазний, із поглядом, що бачив вічність. Він знає про неї більше, ніж дозволяє правда. Його присутність лякає і притягує водночас, розпалюючи пристрасть, від якої неможливо втекти. Між ними - заборонене кохання, таємниці минулого і вибір, що може зруйнувати обидва світи. Світло й тінь зіштовхуються, доля вимагає плату, а серце мусить вирішити: прокинутись... чи залишитись у сні назавжди. Бо інколи справжнє життя починається лише після опівночі.