Кожного ранку я проходжу півтора кілометри густим мішаним лісом до похмурої залізничної платформи «Корчі». Там чекаю брудну електричку, напхану такими ж невдахами, як я сам. Вона запізнюється майже щоразу і рідко менше, ніж на двадцять хвилин. Щоб встигати до дев'ятої на роботу я виходжу з дому о шостій і сідаю на електричку, що йде на сорок хвилин раніше тої, яка мені б цілком підходила, якби керувалася розкладом руху.