Він пройшов крізь мільярди років самотності. Бачив як планета народжувалась з хаосу. Бачив динозаврів і вимирання і відродження. Бачив першу людину що підняла камінь - і ту що поховала свого мертвого з квітами. Тепер - інакше. Люди скрізь. Вони будують і руйнують і знову будують. Створюють мови і релігії і імперії - і забувають їх і створюють нові. Він іде між ними. Іноді як чужинець без імені і минулого. Іноді як мовчазна тінь на краю табору чи міста чи поля бою. Але чим довше йдеш поруч - тим важче лишатись просто спостерігачем. Від перших неандертальців до міст що торкаються неба. Від першого слова до перших кораблів між зірками. А десь попереду - те чого він не може зупинити. Або може?
Plus d’Infos