Твоя краса ніколи мене не лякала

Його силует йшов попереду, рівно, ритмічно й швидко, а за ним невдоволено на ланцюгу плентався його власний ручний дикий зомбі. Іноді він ричав і пручався, але все одно йшов. Хлопець знав, що десь там всередині під цією майже безтямною блідою оболонкою, яка трохи жахала, все ще живе його коханий і він ніколи його не покине, навіть якщо ліків не буде, навіть якщо той назавжди залишиться таким...