Країна яка вистояла тисячу заборон, нападів, пережила кучу втрат і відновлялась кожен раз, ніяколи не здасться, і навіть якщо її поставлять на коліна вона всеодно підніметься і покаже кривднику чого він коштує. І скільки б не залякуй народ він ніколи не стане мовчки терпіти і буде битись до останнього, та й даже якщо і програє, продовжить, і буде хітрити і плутати ворога поки той сам не здасться або ж не розслабитися! І скільки не старайся волю ніхто не забере. Блище до зими це сталось, все замовкло і сніг лиш тихо падає на зруйновані домівки, і ворог злорадсько ухмиляється, але ні, так просто здаватись це безглуздо, і хоч убий всіх близьких то всеодно буду на своєму, але втрачати мені нічого, нікого немає, лиш країна у полоні, встаю з колін і йду, а за мною інші люди, може на одинці ми слабі, а разом ми непереможна сила.
Невже через друга який вічно щось забуває можна було так легко познайомитися? Невже один день змінив життя головних героїв? Невже лише один погляд у ці прекрасні зелені очі змусив хлопця закохатися до втрати розуму? Вова Бражко і Т/і Бондаренко