Поки я підліток, я хочу стати таким

Сидячи у сірому туалеті школи, у трамваї, мені булр так приємно і так сумно. У всіх щось є, тільки у мене нема. Я хочу стати тим «підлітком», який зі своєю компанією пригає через вогнище, п'є і під зоряним небом, гадає, як складеться майбутнє доросле життя і пообіцявши на крові що ніколи не розлучиться з тими єдиними людми які його б зрозуміли. Стараючись піймати це тепло через величезну гору книг чи фільмів, я рідко відчуваю щось, тільки після того як усе закінчилось. Але ні, я єдиний у кого в телефоні замість фото щасливих моментів чи хочаб себе, тільки фотографії зошита з домашньою роботою. Я єдиний у кого немає крил, рогів чи кликів які так яскраво виділяють «персонажа» кожної людини. Я- єдина людина серед еволюцї що вібувається навколо мене. Я старанно будую себе с пластикових речей, змінюючи облік майже не кожен день, стараючись зрозуміти по словам інших, хто ж я насправді.
Чи так все погано? Я мав так багато одиноких моментів які змушували мені плакати від щастя, проте, зараз я лише тягнуся до минулого холодною рукою. Чи вдастся мені повернути те щастя, відчути тепле відчуття ностал