- Ангелочок, - починає Юнгі, насунувшись на нього.
Їх очі находяться на одному рівні, карі жаровні камінці з'їдають його цілком і повністю, Мін кладе руку на стіну позаду та майже не залишає вільного простору між їх обличчями. Чімін затамовує подих, відчуваючи себе беззахисним, без туфлів на платформі і друга поруч, його серце б'ється так швидко, що здається вилетить з грудей. Запах хвої оточує його рецептори, не даючи вдихнути, хоч крапельку свіжого повітря.
Погляд бігає з лисячих очей до носа, губ і нижче, до підлоги, поки руки трясуться, а губи нестерпно печуть. Він не розуміє, що з ним коїться, тому просто чекає вироку.