Хтось із жахом розповідає про привида в багряно-червоній мантії, що блукає біля будинку в самій гущавині лісу, хтось стверджує, що під ним розпускаються квіти, хтось ледве чути шепоче, що якщо почуєш його крик, то голос твій він забере. Одна історія смішніша за іншу, але правда в них усе є... І все ж таки є одна, де правда, як водна гладь, прозора, чиста, що там на озері, яке кличуть мертвим, мешкають тіні, а часом чути голоси, що хтось ласкаво шепоче: Я тут, кохання моє...